Привіт, друзі!
Я продовжую впорядковувати свої спогади з мандрівки до Валенсії, які стосуються, зокрема, і нашої невеликої прогулянки центром Кракова перед посадкою на літак. Як я вже згадувала в попередніх дописах, у нас було лише кілька годин до вильоту — і ми вирішили не витрачати їх даремно, а прогулятися історичним і культурним центром королівського міста, колишньої столиці Королівства Польського (хоча нині Польща, звісно, є республікою).
Коли ми відійшли від місця, де художники просто неба продають свої картини — умовно я для себе назвала це «краківським вернісажем», — навколо почалося справжнє інформаційне перевантаження. Чесно кажучи, кількох годин було катастрофічно мало, щоби повністю осмислити все побачене. І навіть зараз, готуючи цей допис, я, користуючись Google Lens та додатковими джерелами, дізнаюся ще більше цікавого про історію цього славного середньовічного міста з багатою, але не завжди легкою долею.
На першому фото — пам’ятник Янушу Корчаку. Зізнаюся чесно, раніше я або нічого про нього не знала, або ж мимохіть почула одразу забула. А це була справді видатна і надзвичайно мужня людина — польський лікар, педагог і письменник. Його вчинок сьогодні особливо відгукується нам, українцям. Коли нацисти депортували єврейських дітей до табору смерті, Корчак не залишив їх — він пішов разом із ними й загинув у 1942 році. Самопожертва, жертовність і любов до дітей зробили його символом справжнього гуманізму. Неможливо не провести паралелі з нинішньою війною та тими українцями — військовими й цивільними, — які сьогодні так само захищають дітей, часто ціною власного життя.
Трохи далі, у ніби непомітному куточку, ми побачили репліку однієї з найвідоміших польських святинь — Ченстоховської ікони Божої Матері, знаної також як Чорна Мадонна через темний колір облич Марії та Ісуса. Навколо цієї ікони існує безліч легенд. Одна з них приписує її авторство євангелісту Луці, мовляв, ікона була написана на стільниці зі столу Святого Сімейства. Втім, науковці сходяться на думці, що, попри давність ікони, вона не може походити з І століття, адже іконопис як явище виник не раніше VI століття.
Також ікону пов’язують з імператрицею Єленою, матір’ю Костянтина Великого — того самого імператора, який запровадив християнство як державну релігію Римської імперії. З її ім’ям пов’язано чимало легенд, зокрема й про знаходження Животворного Хреста. Ці історії не описані в Біблії, але трапляються в пізніших джерелах і церковній традиції. Очевидно, що нова релігія потребувала знаків, чудес і символів — і ці наративи стали частиною її утвердження.
Далі ми вийшли на Ринкову площу, де знову побачили величний Марійський собор — або, як його ще називають, Маріацький костел. Офіційна ж назва — Костел Успіння Пресвятої Діви Марії (або ж є ще доволі чудернацька назва - Внебовзяття). Він присвячений події, згідно з християнською традицією, коли Марія була взята на небо разом із тілом, минувши смерть. Ми не заходили всередину, хоча, певна, там варто побувати з окремою екскурсією, а лише пройшли повз і рушили далі.
А далі було ще багато цікавого: оркестр, що крокував площею з незрозумілою, але урочистою метою; карети, запряжені кіньми; зимові тераси кафе з газовими обігрівачами, стилізованими під смолоскипи, які дарували тепло в холодну пору, дозволяючи сидіти просто неба.
Так завершилася наша коротка, але надзвичайно насичена прогулянка Краковом. Я дуже рада, що ми змогли хоча б трохи доторкнутися до цього міста — це був справді незабутній досвід.
