Він може прийти влітку, навесні чи восени — і навіть узимку, хоча, здавалося б, узимку не та погода для туману. Але чому ні? Коли в повітрі багато вологи, коли все тане й випаровується, вона піднімається вгору й конденсується. І тоді взимку теж можна побачити туман. Це не завжди призводить до морозу й інею, бо коли немає морозу — звідки йому взятися на деревах, чи не так?
Тоді це просто туман. У ньому все тане, все ховається, втрачає чіткі обриси. Залишається якась безмежна тиша: звуки зникають, простір заповнює біла пелена — як молоко. А може, й не молоко, а щось сіре, майже як ніщо.
До речі, ви читали «Нескінченну історію»? Там одним із головних антагоністів є Ніщо — річ, з якою неможливо боротися напряму, але яку можна подолати, коли ти щось створюєш, коли прагнеш творити нове й діяти. Це дуже сильна метафора. Ніщо — це екзистенційна загроза, це відмова від життя. А коли ти хочеш жити, творити, будувати — ти створюєш щось, і Ніщо відступає.
Тож будьмо творчими. Творімо. Не піддаваймося несезонним депресивним настроям, які так часто накочують у лютому. А також зараз дуже часто це можуть бути наслідки жорстоких дій і вбивчих атак екзистенційного ворога усіх українців що виповз із своїх смердючих боліт у глибині Росії й намагається нас знищити.
Ми маємо жити. Жити й творити модерну українську державу. Тоді в нас усе буде добре. Жоден туман із того Мордору нас не подолає. Сіра пітьма не пройде.
