Привіт, друзі! Нещодавно в Даринки був цікавий проєкт із природознавства. Спершу я хотіла написати «дослід», але, мабуть, правильніше сказати саме «проєкт». Діти мали принести з дому насіння квасолі чи гороху, посадити на уроці й спостерігати, як рослина прокидається: як пробивається паросток, як розколюється зернина і як рослина починає рости.
Це насправді дуже цікаво, бо зараз далеко не всі діти мають можливість жити в селі, а навіть якщо й живуть — не кожна сім’я займається городництвом. А дітям, я вважаю, важливо розуміти, як влаштована жива природа: що рослини виростають із маленьких насінин, що спочатку з’являється корінець і пагінець, як він тягнеться до сонця, ловить промені й перетворює їх на енергію — фактично на їжу, якою й ми, люди, зрештою користуємося. Усе життя — це перетворена енергія сонця, води та мікроелементів із ґрунту.
Даринка принесла свій маленький паросток додому. Їм у школі сказали забрати рослину після завершення проєкту. Спочатку я поставила стаканчик у коридорі на вікні, потім перенесла на кухонне вікно. Викинути якось рука не піднялася.
І ось — вона виросла! Квасоля, як справжня ліана, може сягати двох і більше метрів. Звісно, у маленькому стаканчику вона так далеко не піде, але й зараз має вже, мабуть, 40–50 см. І я вже не знаю, що з нею робити. Викидати шкода. Висадити надворі — вона загине, бо зима. Хіба що занести в теплицю: якщо надворі не буде сильнішого морозу, ніж -5°, то в теплиці вона має шанс вижити, адже там температура зазвичай тримається на кілька градусів вищою.
Мабуть, так і зроблю — хай квасолька ще трошки поживе.☺️🌱
