Привіт, друзі! Як я вже писала раніше — до нас нарешті прийшла тепла погода. Завдяки цьому земля в моїй теплиці змогла достатньо підсохнути, і я нарешті змогла піти сапати помідори. Саме цим я вчора і зайнялася: гарненько все просапала. Земля вже не така волога, як була — це видно навіть на фото: ґрунт сухий, рихлий після обробки, в ньому добре тримається повітря.
І саме це, здається, дуже сподобалося моїй киці. Вчора вона не лише впіймала мишу, але й вирішила "допомогти" мені в теплиці. Звісно, вона нічого не сапала — зате залюбки качалася у м’якій, порохоподібній землі, наче в піску. Не знаю, для чого їй це, але я, звісно, трохи її насварила — бо потім мені доводиться її мити, коли вона приходить до хати вся в бруді. А вона ж, як крісло: де сяде — там пилюка по всій хаті!
А ще в мене був інший маленький помічник — мій півторарічний син Максим. Йому дуже цікаво, що робить мама, і він намагається копіювати всі мої рухи. Якщо я, наприклад, кладу речі у пральну машину — він теж кладе. Якщо витягаю — він теж. Це іноді призводить до дуже кумедних ситуацій. Буває, що він зносить у пралку будь-які речі — чисті, брудні… А одного разу я знайшла там пульт від телевізора. Він може опинитися де завгодно — в шафі, у взутті, будь-де, бо Максим його кудись заніс і "сховав" за своєю логікою.
Ось таких я маю маленьких помічників, які мені по-своєму допомагають. Це і смішно, і кумедно, але водночас дуже зворушливо. Особливо тішить, що син змалку вчиться допомагати батькам. Тому сварити його в жодному разі не можна — тільки м’яко направляти його діяльність.
