Назад в золоту осінь

"Знову відстаю від себе, знову доганяю свою тінь.." - написала @lilideleopolis у сьогоднішньому дописі. Дуже красиві та поетичні слова (що зовсім не дивно, адже були написані в рамках п'ятничної поетичної ініціативи 😊), які зрезонували у моїй душі, адже я збиралася також щось подібне написати, бо ділюся сьогодні з вами фотографіями, також зробленими ще на початку листопада, коли погода була більш тепла та сонячна. Я тоді щодня гуляла разом із молодшим сином і наробила чимало фотографій, якусь частину встигла опублікувати, якусь ні. А зараз, коли ми не виходимо надвір (Максим вже другу ніч температурить і постійно плаче, швидше за все зуби прорізаються, то ж на холоді не дуже погуляєш), я пригадала і за ці фотографії. Настав час поділитися і ними.

Як я й казала, тоді ще було більше сонця і настрій загалом був якийсь веселіший. Хоча це не надто вплинуло на настрій похмурого та неговіркого дядька, що пас кози навпроти невеликої діброви, бо він навіть не відповів мені, коли я привіталася. Я не ризикнула його сфотографувати, лише його кіз 😄.

Шкода, що зараз так похмуро та сіро (і холодно звісно 🥶), лише сьогодні в обід трохи вийшло сонечко на годинку і так гарно засяяло, запрошуючи на прогулянку, що я силою волі себе втримала від цього. Бо ж Максим міг би в будь-який момент почати плакати, навіть якщо був би спокійний в момент виходу з хати, і ще б наковтався холодного повітря. Але найближчими днями має бути трохи краще погода, то ж думаю ще прогуляємося 🙂.