Привіт, друзі!
Учора помітила, що на фасаді нашого будинку з’явилися ось такі відбитки долонь, біля крана для поливу. Виявилося, що це діти гралися, розмальовували собі руки і залишали такі творчі сліди.
Самих відбитків я спочатку не бачила, але те, що вони розфарбовували руки, помітила одразу. Максимові, наприклад, розмалювала руку сусідська дівчинка, і йому це так сподобалося, що він навідріз відмовлявся її змивати. Я саме підв’язувала виноград, а він тим часом зайшов до хати, сів на диван дивитися мультики і непомітно заснув. Так і спав із розмальованою рукою.
Лише наступного дня я все-таки вирішила її змити. І то не обійшлося без протестів, бо Максим дуже не хотів розлучатися зі своїм малюнком. Але залишати фарбу надовго теж не варто.
У нас і без того вже багато чого повимащувано. Меблі, крісла, диван - усе періодично потерпає від дитячої діяльності. Крісло, до речі, ми купили ще навіть року тому, тому трохи шкода. Звичайно, намагаємося накривати їх різними накидками та коцами, але варто лише зняти одну, щоб випрати, і не встигнути постелити іншу - як діти вже встигають щось забруднити.))
Втім, це цілком нормально, коли в домі є маленькі діти. Треба сприймати все таким, як є, і радіти тому, що вони мають змогу проявляти свою творчість і креативність.
А фасад нашого будинку поки що ще «сирий» - без декоративної штукатурки чи іншого оздоблення. Тож дітям є де залишати свої художні експерименти. Хоча чоловік каже, що йому подобається простий білий фасад із газобетону, а всі ці каляки-маляки його трохи дратують. 🤪
Але, як на мене, такі моменти все одно дуже цінні. Це щасливі миті дитинства, коли можна безтурботно гратися, фантазувати і залишати свої сліди на світі. Не всім дітям сьогодні так пощастило, і про це теж варто пам’ятати. Адже в Україні досі триває війна.
Тож нехай наші діти мають якомога більше таких простих і світлих спогадів.
