Затримався на концерті чекав останнього трамваю. Час минав,а транспорту все не було.
Раптом на горизонті зявився наче з минулого сторіччя трамвай .
-Це ж трамвай привид!- заметушились дівчата що стояли поряд
- Який привид?- здивувася
-Це, напевно, найстарший з трамваїв,який ремонтує колії і їздить коли і куди заманеться. Може і нас підвезе!- зраділи дівчата, що змерзи чекати.
Ми почали махати руками,щоб зупинити цей диво-транспорт. Доісторичний трамвай сердито подзеленчав,але зупинився. Двері відкрились до коридору,що вів у темноту. Ми насторожено зайшли. Посередині зали була пісочниця, а з боків ще дерквяні лавочки на які присіли. Трамвай рушив і стелю заіскрило наче в лабораторії Тесли .Запала моторошна мовчанка. Робочі в брудних робах при місячному освітленні нагадували зомбі.
Дівча тулилились одна до одної наче кошенята.
Щоб розрядити обстановку я запропонував:
-Може вам зіграти на саксофоні!
Вони радісно присунулисись ближче.
Я почав грати вилізши на гору піску. Коли почав грати Бесамме мучо,що перекладається з іспанської як цілуй мене пристрасно,трамва різко повернув,стеля заіскрила і я впав на одне коліно.
Але дівчата сприйняли це як вияв почутів і зашарілись та почали плескати. Потім я грав ламбаду, а вони почали танцювати і робітники теж не втримались. Цей шабаш спостерігали люди на зупинці і заходили наче на вечірку.Хтось вгощав вином, хтось печивом і шоколадом, хтось підспівував, трамвай весело дзеленчав! Цей фестиваль на колесах привернув навіть увагу поліції,яка на кінцевій зустрічала нас з мигалками. Та наша весела компанія заспівала разом українських народних пісень і помандрувала вже авто-мото-пішки далі!