В Інституті Мистецтв Суракарти у нас була окрема спеціальність (факультатив) -- Балійський гамелан. Він був трохи схожий на яванський, але відрізнявся тим, що був набагато потужніший по звуку і складніший в плані ритмів, темпу, насиченості. Також проблемою було те, що в цьому виді гамелану не існує нотного запису, а мелодії дуже складні та розділені на кількох учасників одразу (за одним інструментом сидить 4 людини). Помноживши на спеку і вологість, на сильно суворих вчителів і постійне нерозуміння що відбувається -- можна сказати тепер що то було сюрреалістичне кіно.
А на цій фотці видно як я тишком самостійно займаюсь після класів.