Минулого тижня нашкріб все зі своїх мізерних накопичень і нарешті здійснив часткову модернізацію свого ПК. Попередня конфігурація, що працювала з 2013 року, хоч і була ще придатною для базової повсякденної роботи, але вже стояла на межі своїх можливостей для. А ще й при нещодавніх оновленнях програм почала відчуватись нестача оперативної пам’яті.
Разом з апгрейдом з’явилась незнана раніше проблема. Linux відмовлявся коректно працювати з новим "залізом". А от Win10 завантажувалась і працювала без жодного скрипу, не зважаючи на те, що жорсткий диск із системою було клоновано із іншого комп’ютера та ще й з іншої апаратної платформі. І ще при цьому вона не оновлювалась із 2018 року.
От тут і трапилось те, що називається "Linux - sucks".
Звісно, проблему було подолано. Але на її вирішення витрачена купа часу та нервів і з кілька десятків перезавантажень комп’ютера.
Окрім того різні дистрибутиви показували й різні повідомлення про помилки. Вони або зависали на логотипі або й взагалі не показували жодного зображення. Убунтоподібні (Мінт та Убунту) випадали в панічний стан ядра і сварились на "timer doesn`t work through interrupt-remapped IO-APIC". Арчеподібний Манджаро взагалі видавав набори цифр без жодних пояснень. Різні дебіанівські нащадки взагалі не бачили завантажувальний образ і вважали, що окрім Grub2 на флешці нічого не має.
Найстійкішим виявився PCLinuxOS, який завалював графічний інтерфейс і сміливо запускав стандартну консоль в якій все ж можна працювати, але ж і я не хакер, щоби споглядати в чорні екрани та на блимаючі курсори.
І от це найбільше бісить в Лінукс. Те, що немає єдності (нагадує якусь країну, правда ?).
А рішення знайшлось лише завдяки тому, що ще, хвала богам інтернету, існують такі способи комунікації як форуми. Хтось вважає їх архаїчними і застарілими. Але вони до цих пір є дуже помічними в лінусківських проблемах. І дуже печально, що вони потроху зникають, забираючи із собою той накопичений архів знань.
МОРАЛЬ: Встановлюючи Linux на нове обладнання морально готуйтесь до "сексу" із ним.
