Всім привіт! Сьогодні вже... Ой, вже і збилася з рахунку який день, війна триває. Усе як завжди, невтішні новини, лунають сирени, та надії, сподівання на найкращі часи.
Вчора отримала зарплатню. Настрій геть не веселий, бо начальниця казала, у зв'язку з війною підприємство буде платити п'ятдесят відсотків. Тобто я повинна була отримати дві з половиною тисячі гривень. А отримала тисячу п'ятисот, і як оце жити? За рахунок чого? А відпрацювала ж повні зміни! Як то образливо. Начальниця каже, що сама не розуміє чому так, та і не може нічого вдіяти, бо підприємство аж в Дніпрі, всі головні там. Розводять руками, кажуть тримайтеся. Ну, хіба що зубами за повітря триматися лишається.
Сьогодні заступати повинна на добу, працювати, але знаєте, після такої зарплатні... Прямо плакати хочеться, чесне слово! Це добре, що моя донька вже доросла і заробляє сама на себе. Я вже якось протягну, головне щоб не ноги простягнути. Знайти якийсь підробіток це теж нереально, бо в країні війна. І я знайшла собі заспокійливе, кожну вільну хвилину вишиваю ікону. Мене дуже заспокоює цей від занять, одні узори та орнаменти у думках. Коли вже ця клята війна скінчиться?! Дуже хочеться нормально жити, як раніше, ходити на роботу та отримувати нормальну зарплатню. Щоб усі люди були здоровими, щоб небо було чисте, щоб ці рашисти кляті вже повиздихали!
Сумно...
________🇺🇦________
Hello everybody! Today already... Oh, I've already lost track of what day it is, the war continues. Everything is as usual, disappointing news, sirens are sounding, and hopes, hopes for better times.
I received my salary yesterday. The mood is not cheerful at all, because the boss said that in connection with the war, the company will pay fifty percent. That is, I should have received two and a half thousand hryvnias. And received fifteen hundred, and how to live? At the expense of what? And she worked full shifts! How insulting. The boss says that she herself doesn't understand why this is so, and she can't do anything, because the company is all the way in the Dnipro, all the main ones are there. They spread their hands, they say hold on. Well, unless you hold on to the air with your teeth.
Today I have to stand in for a day, work, but you know, after such a salary... I want to cry, honestly! It's good that my daughter is grown up and earns on her own. I will stretch somehow, the main thing is not to stretch my legs. It is also impossible to find a part-time job, because there is a war in the country. And I found something soothing, every free minute I embroider an icon. I am very calm from this activity, only patterns and ornaments in my thoughts. When will this damn war end?! I really want to live normally, as before, go to work and receive a normal salary. That all people would be healthy, that the sky would be clean, that these rashy damned would have already sighed!
Sadly...
So, friends 
thank you.