В таку спеку, коли в голові лише думки про прохолодний вітерець, якого нема, і про хмарки, яких не видно, і про дощ, щоб трішки освіжив, а його усе немає і немає. Тішить лише одне, хвилинна насолода від споглядання, як тішаться ранковому, дуже ранковому катанню сестрички. І нехай це всього лише на пару хвилин, поки сонце не перетворило майданчик на розсмажену пательню, все одно це емоції які торкаються серця, так ніжно ніжно.
Сьогодні трішки відчутніше дує вітерець, ще не насичений гарячими потоками повітря, і ми трішки насолодились хвилинами на дворі. І справді, пахощі ранкові як на морі, в степових зонах морського берега, де ледь чутно стоїть аромат виснажених спекою квітів і трав, а в теплій тіні аромат хвої.
Гарно. Та як виснажливо для усієї рослинності. Адже ми не на морі, і дощі там частіше ідуть. А в нас страшна посуха. Можна виходити лише рано ранесенько або пізно пізнесенько.
