Ну хто б сумнівався - тільки зимонька перестає лютувати, як ми починаємо за нею сумувати. Такий вітрюган розгулявся ці дні, що дітей було страшно вести в школу, їх просто зносило з ніг, пішоходів майже не було, аж моторошно, коли таке все сіре навколо.
І одразу пригадується добра і сніжна зима, яка так окутує земельку, що природа показується нам новими барвами, новою красою, хоч і холодною. Але вдома завжди можна зігрітись теплим чаєм та передріздвяним настроєм. І дуже тішиш себе спогадами про ті кучугури снігу, які можна сьогодні, напевне, зустріти тільки в карпатах. Ехх, як же ж хочеться махнути на лижі))
