Моя мама вважає, що я бомж. Деякі друзі вважають мене дивною, або що я закопую свій талант. І що переїхати жити в село можуть лише пенсіонери.
А все тому, що я свідомо вирішила на деякий час переїхати з міста в село. Причин було море, і те, що я інтроверт, який любить природу, і перевтома від нелюбимої роботи, і глюки в особистому житті. Хтось скаже, що це була втеча. Але кожен має право на втечу. Головне, щоб постійним втіканням не ранити інших людей.
Звісно пізня весна і пізня осінь - це трошки різні умови. Влітку все дається легше. І поїздка в сусіднє містечко за продуктами, і поїздка до Львова, щоб вирішити справи... Безперечно, авто полегшує життя, проте не кожного разу я можу собі це дозволяти фінансово, так як живу приблизно за 75 км від облцентру... Іноді доводиться таскати важкі рюкзаки. Їх основний вміст - це їжа для моєї котобанди, адже в селі корм не продається.
Мої батьки мене жаліють і вважають мало не якоюсь неповносправною. Це, чесно кажучи, дратує... Але доводиться змиритися:)
Певні побутові незручності - це наразі ціна моєї свободи... Все має плюси і мінуси.
Кожна людина прагне до свободи, для мене це завжди була найвища цінність. Але кожен це слово, як і слово "щастя" розуміє по-своєму. Для когось свобода - це могти керувати великою кількістю людей і грошей; для когось свобода - це могти поїхати в будь яку точку світу і пожити у крутому готелі... Для когось - це можливість скласти рюкзак і вилізти на вершину красивої гори або зависнути на місяць в якомусь дикому місці... А хтось як білка в колесі, бо сім'я, купа дітей і кредитів; і свобода набуває потворних обрисів (алкоголь, зрада, наркотики).
Але за все потрібно платити: якщо ти видна особа зі статусом, то у тебе можуть бути вороги, перенасичення від спілкування, страх втратити багатство або можливості. Якщо ти людина бідна і начебто вільна, у тебе купа вільного часу і мало обов'язків, то це також обмежена свобода, адже гроші потрібні у світі! Для мене правда десь посередині. Я хочу бути фінансово незалежною творчою людиною. Не кожен народжується бізнесменом.
Знову згадаю фразу Зеланда: "Позволь себе быть собой, а другому быть другим". Розумію, що істинної свободи немає у матеріальному існуванні. Якщо ви вірите в безсмертя душі, то можете розраховувати на свободу у раю чи в нірвані. Якщо ви матеріаліст, то мусите змиритись, що її немає ніде:) Ми завжди від когось чи чогось залежні.
До чого стільки філософії? Саме для мене, конкретно взятої людини у конкретний час, оцим життєвим ковтком свободи стала зміна обстановки і переїзд у тиху місце
Так, це моя зона комфорту наразі (хоч і спартанського!) Так, мені дуже не хочеться з неї вилазити. Але ні, я не сидітиму тут завжди. До речі, мій тато мене розуміє в цій ситуації, адже працює зараз за кордоном, в Чехії, де престижно жити саме у малих містечках і селах, які звісно мають інші умови , ніж мій хутір.
Здається, у моїй уяві вимальовується гарна картинка моєї мрії, моєї свободи. Я хочу бути фрілансером, могти вільно пересуватися з міста в село, звісно з акцентом на чомусь одному, адже у мене 3 котів і вони не сильно люблять авто... Наприклад, можна жити в селі, але брати активну участь у суспільному житті, робити вечори і концерти, як колись, бути в центрі культурних подій. А ще я мрію мандрувати і заробляти на цьому. Отак. А як це станеться? Поки що не знаю, чесно.
Знаю лише, що я досить сильно відпочила і заспокоїлась. Починаю трохи хотіти спілкуватися з людьми, а це вже добре:)
Насолоджуюсь змінами пір року, рідними краєвидами, продумую сценарії вечорів і - що найголовніше - пишу статті в Hive! І ще: мені страшенно цікаво, що буде далі? Я ніби персонаж гри під назвою "життя". Але ми всі є персонажами, чи не так?
P.S. Фото з околиць мого села Волуйки (Буський район), околиць села Пониква (Бродівський район, Львівщина), а також з Карпат (гора Парашка), адже гори, на мою думку, дарують саме ту абсолютну свободу, якої так важко досягти в повсякденні.
