A short spontaneous walk... What could be better? When there is no rain and cold... When there is a peaceful sky above your head. When there is peace and quiet.
An old, familiar dirt road, which during heavy rains turns into a soft swamp... I haven't been here in a long time.
And June flew by so quickly, very changeable, cold. It dried up the tops of the grass and gave the area pastel colors.
Once every blade of grass was very important... More people lived here and all the roadsides were mowed for livestock. Now nature is taking its toll, the abandoned fields are lushly overgrown with grass and bushes. Only this road shows that people live somewhere further away.
Коротка спонтанна прогулянка... Що може бути краще? Коли немає дощу і холоду... Коли над головою мирне небо. Коли спокій і тиша.
Стара добра грунтова дорога, яка у період сильних дощів перетворюється на м'яке болото... Давненько тут не були.
А червень так швидко пролетів, дуже мінливий, холодний, не моя погода. Зате на прощання дарує тепло. Висушив верхівки трави і надав світу пастельних кольорів. Колись кожна травинка була на вашу золота... Тут жило більше людей і всі узбіччя косили для худоби. Тепер природа забирає своє, покинуті поля буйно поросли травою і кущами. Лише ця дорога свідчить, що десь далі живуть люди. Іноді проїжджає транспорт.
The narrow strip between the road and the field is dotted with beautiful wild flowers. I mentally arrange them into a bouquet. It turns out beautifully... Before sunset, the colors look especially bright and juicy.
Last year, wheat grew in the field, and poppy, cornflower, wild peas and other herbs are always "friends" with it. And now this strip is like a memory of last summer.
Now the field has been sown with corn and there are no weeds in it.
Only a striped hunter runs here and there.
Вузенька смужка між дорогою та полем всіяна красивими дикими квітами. Я подумки складаю їх у букет. Гарно виходить... Перед заходом сонця кольори виглядають особливо яскраво і соковито. Торік на полі росла пшениця, а з нею завжди "дружать" мак, волошка, дикий горошок та інше різнотрав'я. І зараз ця смужка як спогад про минуле літо.
Зараз там посіяли кукурудзу і у ній нуль бур'янів. Тільки бігає туди-сюди смугастий мисливець.
The main heroes of my June bouquet.
•Violet forking larkspur (Consolida regalis).
•Blue cornflower (Centaurea cyanus).
•Dry stems of field pennycress (Thlaspi arvense).
•And pink sweet pea (Lathyrus odoratus).
Зі мною пішов Тігра. Цей мандрівник і в поле, і в ліс завжди перший... Хоча лісу боїться. Бігає, метушиться, то ж фото не виходить...
Я думаю про те, що вже стільки років тут проводжу час влітку. Приходжу сюди проводжати сонце на захід...
І з кожним роком, здається, світ все більше сходить з розуму. Тисячі людей покинули свої домівки через війну. Мабуть у них теж були отакі улюблені місця для прогулянок. Їхні місця сили. А тепер нема. Є випалена земля, з вибоїнами від снарядів. І в цій землі на багато років лишаються осколки, які отруюють середовище.
Кажу це, щоб ви, хто читає ці рядки, цінували ваш дім та вашу малу батьківщину. Де б ви не жили...
І кажу це, щоб ми не забували, що війна триває і рано чи пізно зло має бути покаране.
Tiger went with me. This traveler is always the first to enter the field and the forest... He runs, he bustles, so the photo doesn't come out...
I think about how many years I've been spending summer time here. I come here to see the sun set...
And every year, it seems, the world is going crazy. Thousands of people have left their homes because of the war. They probably also had such favorite places for walks. Their places of strength. And now they are gone. There is scorched earth, with potholes from shells. And in this land for many years, fragments remain, poisoning the environment.
I say this so that you, who read these lines, appreciate your home and your small homeland.
And I say this so that we don't forget that the war continues and sooner or later evil must be punished.
