Mountains... I don't remember the last time I was in the mountains, but nostalgia is always with me. This is a place where people become real.
Two years ago, my friends and I went on a multi-day hike in the Carpathians.
It was the summer of 2022... A difficult time. The first year of the terrible war in Ukraine, which is still ongoing. We were scared and confused. There are no safe places in Ukraine, don't believe the idiots. Rockets are flying everywhere.
Probably the only place where you can calm down a little and forget about it is the Carpathians.
Гори... Я не пам'ятаю, коли я була востаннє в горах, але ностальгія завжди зі мною. Це місце, де люди стають справжніми.
Два роки тому я з друзями вирушила у кількаденний похід в Карпати. То було літо 2022... Непростий час. Перший рік жахливої війни в Україні, яка триває і досі. І ніхто не знає напевно, скільки триватиме ще. Ми були налякані і розгублені. В Україні немає безпечних місць, не вірте недоумкам, які таке казатимуть. Ракети прилітають всюди.
Певно єдине місце, де можна трохи заспокоїтись і забути про це — Карпати. Тут нема енергетики чи військових об'єктів, а тільки безкрайній ліс...
В ту подорож ми чомусь поїхали без машини і через це рухались доволі повільно.
For some reason, we went on that trip without a car and because of that we moved quite slowly.
On the first day we hiked through the dark Carpathian forest and overcame some nameless pass to the Kamyanka waterfall.
On the third day we conquered Mount Lopata. And between these active days we had a day for relaxation and meditation...
(I will definitely post links to other parts of the trip below!)
Therefore, today we will not climb the mountain. It will be just contemplation of reality.
This "lazy" day brought us a real spiritual rest. Everyone needs this! Let's go?
У перший день ми здійснили похід через ліс і подолали якийсь безіменний перевал. У третій день підкорили гору Лопату. А між тим був у нас день для релаксу і медитації...
Обов'язково скину лінки на інші частини подорожі внизу!!!
Отож, наш похід зі Сколе до водоспаду Кам'янка крізь гору і глухий карпатський ліс зайняв увесь день і ми не встигли добратись до омріяної точки ночівлі...
Чесно кажучи, походи з усіма речами на плечах — це не для мене. Втомлююсь. А ще якщо у тебе купа речей, то важко фотографувати:)
Робили багато привалів...
Тому сьогодні ми з вами не будемо дертись на гору. Сьогодні у нас з вами буде просто споглядання. Може трошки ліниве.
Але цей "лінивий" день нам приніс дійсно духовний відпочинок від навколишньої дійсності. Це потрібно кожному! Ходімо?
On the first day, we didn't have time to get to the planned parking lot. We spent the night in tents near a waterfall and a spring with delicious water.
In the morning, we didn't feel like rushing anywhere. Despite the summer, the nights were unrealistically cold. I wanted to sit on the banks of my favorite waterfall with hot herbal tea. Since the guys were still sleeping and there was no fire, I bought tea at a shop.
And later I wanted to bask in the sun, which finally came out from behind the mountains...
Заночували неподалік від водоспаду та джерела зі смачною водою.
Вранці не хотілося нікуди спішити. Незважаючи на літо, ночі були нереально холодні, кілька градусів тепла. У горах так буває. Хотілось посидіти на березі улюбленого водоспаду з гарячим трав'яним чаєм. Так як хлопці ще спали, чай купила у магазинчику.
А згодом хотілось погрітися на сонечку, що врешті вилізло з-за гір...
My old dear friend....
Well, only after lunch we set off to the dream parking spot, from which you can easily climb Lopata. To my secret valley.
We were moving towards the village, behind which there were only mountains and no civilization... The clouds, despite their beauty, were a little scary, because setting up a tent in the rain is not very fun.
Що ж, лише після обіду ми вирушили до омріяної точки стоянки, з якої легко можна піднятися на Лопату.
Відстань наче і невелика, десь 3-4 км, але я знову згадала про таку чарівну річ, як машина...
Ми все більше віддалялися від цивілізації і рухались до села, за яким лише гори... Хмари, незважаючи на їх красу, трошки лякали, бо розкладати намет під дощем це не дуже весело...
And so we were met by a small, cozy village of Kamyanka, which is the namesake of a local river and waterfall.
There was a certain atmosphere here... We went into a shop to buy something tasty.
The people were calm, relaxed and friendly. It was such a contrast to the people on the plain... In those days, few people traveled like we did. People were afraid of war. Tourists (like us) were looked at with suspicion in other places. People saw saboteurs everywhere and personally it annoyed me wildly. After all, I'm still afraid to take photos in small towns or villages. Such a strange side effect of war.
І ось нас зустріло невеличке затишне село Кам'янка, що є тезкою місцевої річечки і водоспаду.
Тут панувала якась своя атмосфера... Зайшли в магазин, щоб купити щось смачне, адже наша стоянка знаходилася за селом, і таємній долині.
Люди були спокійні, розслаблені і привітні. Це так контрастувало з людьми на рівнині... В ті дні мало хто подорожував от так як ми. Люди боялися війни. На туристів (наприклад на нас) в інших місцях дивилися з підозрою. Людям всюди ввижались диверсанти і особисто мене це дико дратувало. Зрештою я досі боюсь робити фото у невеликих містах чи селах. У мене через це були конфлікти з людьми!
These two don't like being photographed:( So, I have to agree.
We moved through the streets of the village, enjoying the local architecture. There are many old wooden houses here. After all, both fences and outbuildings are made of wood, because this is the main material of this area.
Wood here is a source of life, income, warmth... And the winters here are harsh, at least they used to be. And now we have global warming everywhere.
Ми рухались вуличками села, насолоджуючись місцевою архітектурою. Тут є багато старовинних дерев'яних будиночків. Зрештою і огорожі, і господарські будівлі — все зроблене з дерева, бо це є основний матеріал даної місцевості.
Дерево тут джерело життя, заробітку, тепла... А зими тут суворі, принаймні так було колись. А зараз маємо всюди глобальне потепління.
Well, a few drops of rain seemed to sanctify us and the clouds traveled further.
And we finally reached the point where we were supposed to get earlier...
Ahead of us lay a small valley, protected on all sides by mountains and surrounded by streams flowing into the Kamyanka River. This is the place I call my personal Switzerland.
It was quiet, deserted and cozy. A tent, a bonfire and again a cold evening...
And before the evening completely engulfed us, I took a few photos of my favorite place. Enjoy, I think my comments are superfluous here...
Що ж, кілька крапель дощу ніби освятили нас і хмари помандрували далі. А ми врешті досягли тої точки, куди мали потрапити раніше...
Перед нами лежала невелика долина, з усіх сторін захищені горами і оточена потічками, що впадають у ріку Кам'янку. Саме це місце я називаю Швейцарія і про нього я уже писала, але тоді була рання весна (лінк додам внизу).
Було тихо, безлюдно і затишно.
Намет, вогнище і знову холодний вечір... Попереду був похід на вершину гори Лопата.
... Продовження буде...
Previous parts about this trip.
Through the dark Carpathian forest
Walking to the Lopata mountain
My secret valley near the village of Kamyanka
