Від вчорашньої прогулянки я досі в ейфорії і дуже хочеться багато думок вкласти в один пост! Хоча навіщо в один? Як добре, що на Hive я маю повну свободу і ніякий дядя чи тьотя зверху не каже, скільки і чого писати))
Отож давайте разом посмакуємо ці яскраві соняні дні листопада.
Сьогодні, як і вчора, світить неймовірне сонце. Але сьогодні все вкрите першою памороззю, а вчора було досить тепленько. Я планувала зробити собі вихідний. А пан Листопад своїм заманливим сонцем вигнав мене на прогулянку в ліс.
Давненько я тут не була... Думала, що коли житиму в селі, то гулятиму в лісі частіше. Але на це потрібно 2-3 години часу, який не завжди є, тому я придумала лайт-варіант: гуляти по дорозі край села (30 хвилин), причому моїм котам теж це сподобалось.
Я колись давно вивела одну цінну аксіому: для нормального існування в світі мені потрібно один день в тижні проводити на природі (самій чи в дуже маленькій компанії). Якщо це правило я виконую, то у мене все йде як треба, є енергія і настрій жити далі. Адже навіть тут, у безлюдному селі, у мене замість реального спілкування є багато віртуального (соцмережі, Hive, olx)... Тому іноді голова йде обертом. І тому в ліс краще ходити без телефона)
Отож, учорашня подорож складалась із двох частин: спочатку я побродила по селу, милуючись старими хатами, а згодом піднялась на пагорб у ліс.
Листопад - особливий. Він оголює все: дерева, доми, стодоли та інші господарські будови... Повітря розріджене, всюди різкі тіні, все перебільшено. Таке враження, що у мене загострився зір! Маючи хорошу камеру можна зробити круту серію оцих голих дерев...
Сьогодні зроблю по-єврейськи, тобто почну з мандрівки в ліс, із другої частини.
Буки повністю скинули листя... Можна досхочу шурхотіти ним. Дороги, чи краще сказати стежки, засипані, тому я навіть трішки заблукала. Низьке осіннє сонце відкидає від дерев довжелезні тіні. На це можна дуже довго дивитись!
То тут, то там око виловлює деталі цього зачарованого царства осені.
В ході прогулянки визрів план піти у сусідній хутір, який знаходиться в глибині лісу. Там майже не залишилось жителів, скоро усе поглине ліс. Але поки що тут тимчасово проживає мій друг.
В селі навіть вихідний може раптом обернутись роботою. Вирішили позбирати смачнющі яблука з дерев і з землі. Цей сад з усіх сторін оточений лісом.
Дорогоцінні промені осені, гарячий чай, хліб з варенням. Дитяче кріселко. Здається дрібниця, але стає все холодніше. І дрібниці набувають великої, життєво необхідної, ваги.
Неподалік знаходиться село Гавареччина, відоме на всю Україну своєю чорною керамікою. То тут, то там біля закинутих хат оці німі свідки минулого. В дитинстві у нас було багато таких глечиків... А зараз чомусь навіть пощерблених не лишилось. Але це тема нової історії.
P.S. Початок тут:
@lilideleopolis/dari-listopada-ch-1-gifts-of-november-p-2-ua-en
