Ну тут у мене кілька думок може бути. Я вчилась в маленькому містечку (Каневі, випуск 99), то у нас практично весь мій свідомий шкільний час вважалось, що школа не потрібна, бо успіху досягають бандити і повії, а оті всі дипломовані інженери в мороз на палаточному базарі торгують.
Так, "провінційний світогляд" у нас був, велике місто вважалось іншим світом. Я пам'ятаю як нам вчителька як дивину розповідала, що зустріла колишню ученицю і вона влаштувалась на роботу в Києві з високою зарплатою (не пам'ятаю якою, але в 90-ті і 300 баксів було високою зп), і вона не може ходити на роботу з голими ногами і в одному тому самому два дні підряд. Тому що по-перше, одяг після використання потрібно щонайменше освіжити, а по-друге, не можна афішувати, що можливо ти не ночувала вдома. Хоча я сама ніколи не тримала в голові, хто у чому вчора на роботу прийшов, якщо це не було щось кричуще, що в очі кидається.
У дітей з провінції реально не випрацьовується розуміння, що вони також можуть займати високі посади в бізнесі чи в державі. От, доречі, однокласник моєї сестри вже полковник і очолив Академію СБУ, і це власне гарний приклад того, як ми помилялись стосовно своїх перспектив після школи.

А є в мене й інший приклад. Я якось познайомилась в Петербурзі з хлопцем, приблизно мого віку, кандидатом фізико-технічних наук. Він з своїм сусідом по парті в школі навперегони робив домашнє завдання протягом часу, коли його диктували. І з цим сусідом вони обидвоє кандидати наук, обидвоє в американському науковому центрі і обидвоє вже були керівниками відділів. І навіть не уявляли, що шкільні знання в житті можуть виявитись не потрібними.

Хоча саме в фізиці, математиці і інформатиці у нашій країні сильна школа. Я коли по програмі допомоги бідним дітям їздила у 90-ті у сім'ю німців, і там вони нас познайомили з сім'єю казахських німців, з якими ми могли спілкуватись, то я з дівчинкою ходила в їх школу на пару зайнять 9-го класу і дивилась їх підручники. По математиці вони від нас відставали дуже сильно. Їм приблизно давали в 9-му те, що у нас тоді було в 6-му класі. Але сама атмосфера в класі була зовсім іншою. Діти були більш розслаблені, але при всьому тому, вони включались в те, що відбувається на уроці. І це також була провінційна школа маленького містечка.
Ну і власне, якщо подивитись на всесвітні олімпіади по фізиці, математиці і інформатиці, то українці там традиційно в топ-10, разом з американцями, китайцями і росіянами, хоча ми суттєво відрізняємось по кількості учнів і по фінансуванню. Є і інші, коли ізраільтяни, коли естонці, але українці тримаються майже завжди.

Минулого року було цікаво, бо я продивилась звідки були школярі, які отримали 200 балів з фізики на ЗНО, і один хлопець був з прикарпатського села, наприклад. Тому мотивація зараз важлива як ніколи, бо всі можуть отримати завдяки інтернету будь-який рівень знань у школі і відкривати собі можливості.