Пропусти за годину дванадцять удів.
В свої двері.
Говори з ними так, як кожен із них би хотів.
Кажи: я знала твого чоловіка.
Я рятувала його життя. Двічі.
А на третій раз прийшла закривати повіки.
Дивилася перед тим у його скляні вічі.
Це у мій чорний пакет із застібкою хлопці із роти
Складали його руки і ноги.
Це мої ліки рятували їх потім від триденної нудоти.
Сядь за стіл із сестрами, які шукають своїх братів,
Братів, що зайшли на віху чергової трансформації,
Не шукай якихось правильних слів.
Кажи, що ти не маєш про них офіційно підтвердженої інформації.
Це буде правдою.
Бо свідчення очевидців, що стояли навколо тіла в посадці
Почесною вартою,
Поки що нічого не варті.
Скажи матерям, щоб не дивилися на тебе скляними очима.
Бо такі ж були в їхніх синів,
Коли ти схилялась над ними
Востаннє — тонка, оком ворожим невловима.
Скажи батькові, що стримує сльози,
Нехай ридма ридає, нехай кричить,
Вигукуючи погрози.
Останнє, що треба робити, коли ти сам породив кшатрія,
Стримувати гнів і біль свій,
Вкриваючи тіло його шовками й лататтями.
Прийми дванадцять душ навколо багаття.
Дванадцять душ.
Непереправлених і неупокоєних.
Говори з ними, бо тобі це дано і ти мусиш.
Говори з ними.
Говори з ними.
Вислуховуй навічно тепер озброєних,
Незламаних і непідкорених.
Говори з ними, доки є час.
Наступні дванадцять ідуть серед цих яскравих й колись галасливих мас.
Чому саме чорні пакети, якщо вони віддають своє сонце за нас?
Іще один в полі згасає, але ще не згас.
Іди домовляйся зі смертю чи з долею — хто з них за старшого зараз?
Іди роби свою справу білу, як крейда, і чорну, як спечена кров під нігтями.
Покажи тому старшому, що ти — теж із іклами.
Заморочуй розповідями про нелінійний час.
З собою візьми пакет на застібці про запас.
