Може пройти більше ніж 18,20,30 років, але будувати халабуду ніколи не пізно.
Усе моє дитинство пов'язане з будівництвом якихось халабуд. Це могли бути "споруди",як на вулиці так і в середині будинку. Все, що траплялося під руки: покривала, подушки, стільці, книжки, а на вулиці: шини, листя, доски. Коротко кажучи, все, що наші очі бачили все йшло в діло.
І ось вчора мій молодший брат попросив мене допомогти йому саме в цьому... у побудові халабуди.
Я так загорілася цим, що стягнула всі покривала і почала майструвати.
Радості були повні штани, поки збирала усе , в пам'яті почали вспливати уривки з дитинства, де ми разом зі старими друзями, щось чудили і було нам так безтурботно.
А халабуда малому так сподобалася, що він лишився в ній спати, а на ранок туди перекочувала і я.