Аладдін

Минулого року ми разом з моїми однокласниками поставили мюзикл на честь завершення школи. Підготовка була довгою але й веселою.
Найбльше часу зайняв вибір казки, яку будемо демонструвати. Наш вибір пав на усім відому казку про бідного сироту, що разом зі своєю мавпою намагається вижить у великому місті. От і почали ми репетиції. Було багато сліз, криків і сварок. Весь наш клас - це творчі особистості і кожен має свої таланти, що так і рвуться на зовні.

Повільно ставили танці і от наш класний керівник неочіковано запросив останню постанову, яку ми ще й не думали ставить, але креативність зашкалює і ми ставили танець на ходу. Ну, підготовка була дуже веселою і пошук костюмів, декорацій, і ось настав день виступу.

Дівчата всі готувалися декілька годин: макіяж, зачіски, блискітки, костюми і ще багато всього, а хлопці чекали нас дуже довго. Нарешті настав виступ. Тривога росла з кожною хвилиною, але коли почула музику, то забула про все і почала танцювати. З кожнем танцем хотілося ще більше, було жалко, що лишилося так мало номерів, танців і музики. На останньому номері нас з дівчатами прямо трусило, бо ми хотіли ще, але вже був кінець, і на останньому танці ми виклалися на повну.