Як тільки судно було ідентифіковано, дрон ввімкнув режим бойового зіткнення.
Майже без шуму запустився електродвигун, який живили надсучасні потужні ніобат-кобальтові батареї та розумна торпеда вирушила у свою останню подорож.
Її нищівний удар прийшовся до відсіку, в якому перевозили бойові частини експериментальних ракет, які ісламські вчені планували випробувати безпосередньо на полі бою.
Завдяки детонації, головки ракет відправили у смертельний політ майже всі дрони-камікадзе з сусідніх відсіків, які носили горде звання мученика за віру, незалежно від цифр на специфікації моделі.
… В цей самий час військові пілоти вантажно-пасажирського літака вже поверталися на батьківщину, залишивши гуманітарний вантаж в ангарі бакинського аеропорту.
Їм було суворо наказано до завершення спецоперації під кодовою назвою «Каспій» зберігати режим радіомовчання. А ще їм було наказано не допускати вантажників до пристрою скидання капсули, який розробили вітчизняні інженери без найменшої підтримки оборонпрому на прохання головного розвідника країни.
В аеропорту їх зустрів сам генерал.
‒ Як пройшло? – Розвідник потиснув руки пілотам
‒ Як по маслу. – Командир судна озирнувся та напівпошепки запитав: - Вже розгорається міжнародний скандал?
‒ То нехай собі горить. – Генерал похлопав пілотів по плечах. – Адже «настамнєт». А Каспій – це майже внутрішнє море агресорів. Хай розбираються між собою. У нас таких технологій через два моря поки що нема.
‒ А якщо знайдуть уламки дрону?
‒ На цей випадок у мене цілий підрозділ волонтерів-аматорів працює. Іранські шильдики виробляють – не відрізниш від справжніх. Заготівки привозять безпосередньо звідти. Контрабандою. А вже персидську в’язь з цифрами – наносять наші художниці дівчата. Виходить краще, ніж в них на військових заводах. Точнісінько, як у другу світову з червоноармійськими посвідченнями, виготовленими в Німеччині.
