Europeans have been surprised for six months that, despite the war, artistic events are taking place in Ukraine. Because it seems incredible to them that during the war, Ukrainian philharmonics organize symphonic concerts, and opera theaters hold premieres with success and a large number of spectators.
Європейці вже півроку дивуються, що в Україні, попри війну, відбуваються мистецькі події. Я це знаю не з чужих слів, а з власного листування під час війни з різними культурними західними агенціями, які вже довгий час співпрацюють з Україною. Вони справді цим до глибини душі вражені, і щоразу на цьому акцентують.
Yesterday, in the Odesa Opera House, despite the recent rocket fire, the premiere of Oleksandr Rodin's modern opera "Katerina" based on Taras Shevchenko's poem took place.
Бо для них виглядає фантастичним те, що, скажімо, українські видавці під час війни невпинно друкують книжки, філармонії проводять симфонічні концерти, а в оперних театрах з успіхом та великою кількістю глядачів у залі проходять прем'єри.
Як-от, наприклад, вчора в театрі Одеси, де, не зважаючи на нещодавні ракетні обстріли і ледь не щоденні звуки повітряної тривоги, відбулася прем'єра нової, сучасної опери "Катерина" Олександра Родіна за однойменною поемою Тараса Шевченка.
In my opinion, staging an opera during the war is a real feat!
Because the implementation of such a large-scale action requires considerable creative effort, an incredible number of rehearsals, colossal courage, and resilience, taking into account the challenges of wartime.
Especially in the city, which is every day constantly under the threat of Russian missile attacks.
Я, на жаль, не мала змоги її відвідати. Але отримала емоційно-піднесений фідбек про подію від моїх знайомих, які слухали й бачили все наживо. Бо поставити оперу під час війни — це справжній подвиг! Це неймовірна творча та громадянська віддача кожного, хто брав участь у реалізації такого масштабного дійства. Тим паче у місті, яке постійно перебуває під прицілом Росії.
Так, це все видається неймовірним. Бо українці вперті і цілеспрямовані. Бо на відміну від нашого ворога ми мислимо категоріями майбутнього. Ми не лише виживаємо в цих надскладним умовах, а й продовжуємо повноцінно жити і працювати на розвиток і процвітання нашої країни, не зважаючи на виклики часу. Попри страшні новини, які щодня крають нам серце, попри загрозу життю кожного з нас, бо ніхто із впевненістю не може сказати, що буде завтра. І тільки віра у наші ЗСУ, наша щоденна економічна підтримка країни в цілому і донати для наших військових зокрема, дає сили і впевненість рухатися вперед.
It all seems incredible because Ukrainians are stubborn and purposeful, and unlike our enemy, we think in terms of the future. We not only survive in these extremely difficult conditions but also continue to fully live and work for the development and prosperity of our country.
We stage an opera, knowing that at any moment, the building of the opera house can be destroyed by an enemy missile. We are fearless!
Is it possible to defeat such a nation?
Тож нехай весь світ бере з нас приклад, як треба бути сильними і безстрашними. Бо хіба можна перемогти народ, який хором, як моноліт, як єдиний організм, злагоджено співає в ім'я свободи на сцені оперного театру, цілком усвідомлюючи, що будь-якої миті може прилетіти ворожа ракета?
Я щиро сподіваюся, що прийде час, і нова, сучасна українська опера "Катерина" за поемою Тараса Шевченка потіснить в репертуарі світових театрів російську оперу "Катерина Ізмайлова" радянського композитора Шостаковича. Не зважаючи на все музичне наваторство останнього. І західний слухач уже проявлятиме співчуття не до Катерини Ізмайлової - росіянки-вбивці, злочин якої, як і в багатьох творах російської класики, композитор намагається виправдати, "панять і прастіть". Західний слухач нарешті зможе відкрити свої засліплені "русской культурою" очі, і не лише відчути красу нашої музики, а й збагнути глибину багатостраждального образу Шевченківської Катерини, який уособлює історичну Україну.
