My journey through time. Kyiv: Yesterday and Today / Моя подорож у часі

Привіт, друзі!
Не встигаю писати у блог, бо культурні робочі й власні проєкти як ніколи невпинно ідуть одне за одним, і зовсім не лишається часу на дописи. З одного боку, це добре, адже витрачаю творчий ресурс на важливі й потрібні речі для людей оффлайн. З іншого, наче мало приділяю увагу тим людям, які онлайн тут мене підтримують і, зокрема, читають (можливо, хоча не дуже впевнена). Але я про них всеодно пам'ятаю, чесно.

Цей текст я написала сьогодні в інтерсіті Київ-Луцьк, їдучи по справах. І хоча у вагоні трохи хитало, бажання поділитися нещодавньою подорожжю у часі взяла гору над не дуже комфортними умовами для письма у смартфоні. Але я впоралася!

Цього тижня у парку Тараса Шевченка, через який пролягає мій щоденний маршрут до офісу, відкрилася виставка просто неба під назвою "Київ вчора та сьогодні: Подорож у часі". На банерах можна побачити старі світлини з видатними культурними пам'ятками столиці, датовані кінцем XIX — початком ХХ століття, і поруч із ними — світлини з тими самими будівлями, але вже в сучасних реаліях, 2023 року.

Мені цікаво було детальніше роздивитися ті місця, де я буваю найчастіше в центрі міста у справах. І, умовно кажучи, здійснити телепортацію в минуле, на ті самі вулички з тими самими архітектурними пам'ятками за допомогою старих світлин, аби відчути тодішній вайб.

Це виявилося доволі захопливим заняттям. На якусь мить я "почула", як по старій бруківці їдуть різні екіпажі, зокрема й підводи з кіньми, лунають звуки старих клаксонів; у повітря здіймається легкий пил, і навколо кипить буденне життя. Принаймні стара світлина з Київською міською думою (1917) викликає такі яскраві асоціації. Зараз це місце, фактично, не впізнати.

Так само інакше виглядають Золоті Ворота, бо наприкінці ХІХ століття на цьому місці були лише руїни, а тепер на пагорбі височить відреставрована окраса української столиці, пам'ятка оборонної архітектури ще часів Київської Русі (1018-1024) — туристична візитівка сучасного Києва.

Нещодавно я була на концерті в Національній філармонії, у будівлі якої ще 100 років тому відбувалися купецькі зібрання. Я навіть на стіні цієї будівлі знайшла міні-скульптуру проєкту "Шукай!", про яку розповім вже у суботньому фотодайджесті, оскільки вона пов'язана з одним київським купцем і меценатом минулого століття.

А от Володимирський собор геть не змінився. І навіть висока тополя праворуч досі на цьому ж місці. Так настроєво було побачити собор на старому фото, а потім за кілька хвилин пройтися повз нього, звернувши на Леонтовича. Справжня подорож у часі.

Віртуальна подорож закінчилася, натомість мої реальні мандри тривають. Дякую за увагу і до нових зустрічей! Обіцяю надовго не зникати. 😉