Привіт, друзі.
Замислившись сьогодні зранку, чим би таким солоденьким поласувати до недільної березневої кави, я раптом згадала про марципан і саму історію виникнення цього неперевершеного кондитерського виробу. І хоча нині у більшості з нас марципан (в перекладі з лат. martius panis означає "березневий хліб") асоціюється з німецькими солодощами, насправді коріння цього смаколика сягає арабського світу, в часи хрестових походів раннього Середньовіччя.
Легенду про те, як в Європі почали виготовляти марципан і чому смаколик отримав таку назву, я детально не переповідатиму, бо це загальновідомі факти. Лише додам, що європейці перейняли його рецепт в арабів у VIII столітті, коли пізнали неперевершений смак тростникового цукру. Це зараз ми можемо собі дозволити будь-які види цукру. Проте в ті часи цукор був частиною раціону виключно багатих містян та вищої аристократії, як, власне, і головний об'єкт мого допису — марципан.
Кілька цікавих фактів.
У записах Леонардо да Вінчі під час його перебування при дворі міланського герцога Людовіко Сфорца, є згадка про те, як видатний геній Відродження робив скульптури з марципана, аби розрадити гостей герцога під час пишних святкувань.
Цей смаколик також вважався високостатусним подарунком, гідним самої королеви, про що свідчить подарунок марципана у формі шахівниці королеві Єлізаветі I на Новий рік далекого 1562-го року.
В Україні марципан на початку XVIII століття подавався на гетьманський стіл теж як винятковий смаколик, бо вважався обрядовою стравою. Зокрема, у "Київській старині" (1896) є згадка про те, як на весіллі гетьманського брата Михайла Скоропадського частували гостей марципанами і традиційним короваєм.
Цікаво, чи доводилося Вольфгангу Амадею Моцарту, портрет якого від 1890-го року прикрашають астрійські традиційні марципанові цукерки Mozartkugel, у свій час куштувати марципан? Історія про це не згадує, але я певна, що так. І хоча не всі ми добре знаємося на музиці австрійського композитора-класика, проте добре знаємо, як він виглядає завдяки марципановим "моцартівським кулькам".
Тож, ласувати гастрономічними винаходами, які мають не лише цікаву й довгу історію, а й пов'язані з непересічними історичними постатями, вдвічі приємніше. Бо хто не захоче хоча б на мить перенестися в часі, аби відчути себе англійською королевою Єлізаветою І чи міланським герцогом Людовіко Сфорца, куштуючи солодкий шматочок "березневого хліба".
