І її можна зрозуміти. З моєї точки зору, то я підтримую повноцінну сім'ю, т.я. у мене батьки свого часу розлучились, коли мені було 9. І так, мене батько поздоровляв на мій день народження, але це було не те.
Ця тема може бути не на одну годину для дискусій, т.я. в кожній сім'ї свої види взаємовідношення.
Можна розглядати варіанти сімей з заробітчанами, де діти не бачать, як мінімум, одного з батьків роками. Теперішню ситуацію в Україні з війною, де знов таки багато дітей не в повній мірі відчувають присутність поряд обох батьків. Та багато інших ситуацій.
Головне в цьому, щоб батьки змогли донести дітям дану ситуацію, як тимчасову необхідність, і що вони все рівно їх люблять, а діти в свою чергу, коли виростуть, не дорікали батькам, бо це болісно чути, коли таке трапляється, хоч вони потім і зрозуміють, але це може бути пізно (ситуації деяких знайомих)
Соррі, щось мене занесло ;-), мабуть болісна тема з мого дитинства