Я ніколи цуралась своєї мови як батьки та в школі навчили так і розмовляю. І будучи ще в школі за довго до війни, в мене було питання чому в нас дві мови? Країна одна тому і мова державна повинна бути одна. Так хто як хоче так і розмовляє але державна як і всіх країнах світу одна.
В нас, в Україні ніколи не було сварок чи не до розуміння хто як розмовляє, ми всі один одного розуміли. Але хтось вирішив, що це не так.!!!
I never shied away from my language as a parent and taught and speak at school. And while still in school long before the war, I had a question why we have two languages? The country is one and the state language must be one. So who wants to and speaks but the state as in all countries of the world one. We, in Ukraine, have never had quarrels or to understand who is talking, we all understood each other. But someone decided that was not the case !!!
Зараз коли війна, мені російська мова зовсім стала бридкою та огидною! Я ніколи не скажу людині, що проживає в Україні і розмовляє на російській мові, щось погане це її вибір та право.
Але до мне дійшли одне чому нашу мову постійно пригнічували та намагались заборонити. Немає мови, немає нації. Народи розрізняються перж за все, це за мову не бачучи паспорта ми може дати першу оцінку звідки вона.
Тому потрібно про це пам’ятати, поки є наша мова є ми, є Україна.
Now that the war is over, the Russian language has become completely disgusting and disgusting to me! I will never tell a person who lives in Ukraine and speaks Russian that something bad is his choice and right. But one thing came to me because our language was constantly suppressed and tried to ban. No language, no nation. Peoples differ first of all, it is for the language without seeing the passport, we can give a first estimate of where it comes from. That is why we need to remember this, as long as our language is ours, there is Ukraine
🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦