Щоночі він бачив сни, які були схожі радше на видіння. Дивні образи змінювали один одного: то черепи шикувалися у химерний танок, то зубасті планети кружляли у темряві, то фантастичні істоти простягали до нього свої руки. Але, незалежно від того, які сюрреалістичні картини поставали перед ним, у кожному сні була вона.
Рудоволоса красуня із зеленими очима. Вона з’являлася раптово, мовби виринала з темряви, і завжди манила його за собою. Її погляд був проникливим, а усмішка – загадковою. Вона не говорила, але він відчував: вона хоче щось сказати, щось важливе.
Що це означало? Було це просто грою його підсвідомості чи посланням з інших світів? Чому вона приходила щоночі? Він не знав. Але з кожним сном її образ ставав усе чіткішим, а відчуття зв’язку – сильнішим.
Він намагався зрозуміти, чи зустрічав її колись у реальному житті, чи, можливо, його мозок створив цей образ із клаптиків спогадів, випадкових поглядів, прочитаних книжок і забутих історій. Але скільки б він не розмірковував, відповіді не було. Лише одне він знав точно – завтра вона з’явиться знову. І знову покличе його за собою.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI