У стародавньому містичному королівстві Ілара жила жінка, про яку співали пісень ще до появи письма. Її звали Аріанна Золоте Перо. Була вона не просто королевою — а носійкою прадавньої магії, мудрою берегинею традицій і ключем до сил, схованих у глибинах землі та вітру.
Її вигляд вражав: довге чорне волосся, заплетене в коси й прикрашене золотими намистинами та пір’ям птаха-світанку, спадало на плечі, немов хвиля ночі. В її глибоких карих очах з легким золотим світінням жила давня магія — спокійна, стримана, але пульсуюча в кожному її погляді. Її королівський одяг був витканий із шовку, прикрашений вишивкою із золотих ниток і загадковими символами, що оживали, коли над Іларою сходив повний місяць.
На грудях Аріанна носила великий кристал, що світився м’яким світлом — це був амулет предків, що передавався через покоління і містив спогади та силу давніх шаманів. На її шкірі виднілися ледь помітні родові знаки, що нагадували про її племінне походження і про те, що навіть королівська кров бере витоки з племені Лісового Місяця.
За нею, у тьмяному сяйві повного місяця, височів храм — напівзруйнований, але ще наповнений чарами. Кам’яні барельєфи оживали у її присутності, і вітри шепотіли на забутій мові. Аріанна стояла на порозі віків — між тим, що було, і тим, що ще має статися.
Її присутність — мов тиха обітниця: допоки вона стоїть, магія Ілари не згасне.
Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI
