Кожен інтерфейс має свій запах. Ні, не той, що від клавіатури чи гарячого ноутбука, а відчуття, яке він залишає в пам’яті.
Одні — як нова книга: сторінки ще не розгорнуті, і ти боїшся зламати рівність корінця. Інші — як старе кафе на розі, де ти знаєш усіх офіціантів, але стільці скриплять, і меню давно потребує оновлення.
Мені подобається, коли дизайн пахне свіжістю. Коли ти відкриваєш додаток і ніби виходиш після дощу: все чисто, прозоро, без зайвого шуму. Це не про мінімалізм заради моди. Це про повагу до простору користувача.
А є інтерфейси, які пахнуть пилом — занадто складні, важкі, перевантажені. В них багато історії, але мало повітря. І ти задихаєшся, намагаючись знайти кнопку "Далі".
Дизайн — це теж аромат, тільки невидимий. І завдання дизайнерки — зробити так, щоб після використання твого продукту в пам’яті лишався не смак стресу, а легке відчуття задоволення. Те саме, яке відчуваєш, коли знаходиш ідеальну кав’ярню, де все на своєму місці.
Можливо, наступний раз, відкриваючи Figma, я спитаю себе не “чи це гарно”, а “як це пахне”.
