Запитують, як я тут. Чи тримаюсь, чи не розвалився, чи потрібна якась допомога, що планую далі і що взагалі зі мною відбувається.
Передусім, хочу всім, хто відгукнувся - реально, дуже багато людей (а дехто дуже сильно виручив), хто запропонував підтримку, подякувати. Хто приїхав вночі вирішувати разом всі питання реєстрації смерті, хто запрошував перебути в них кілька днів чи просто заходити в будь-який момент, хто привозив і надсилав їжу, медикаменти, гігієну, гроші. І хто мені щось пропонував, а я не відповів чи відписав коротко "дякую". І за добрі слова теж дякую. Дякую родичам, друзям, знайомим, випадковим знайомим і незнайомим.
Попрощались з мамою в понеділок, я повідомив тим людям, яких мама хотіла бачити на власних похоронах (незадовго до смерті склала список важливих для неї людей), поминки не влаштовували, бо мама не хотіла + ковід в Києві активничає. Урна з її прахом буде похована на Байковому, під одним пам'ятником, де батько (і де поруч дідусь і бабуся з батькового боку). Мабуть, і я колись на тому місці буду закопаний.
Мені зараз одночасно хочеться і нічого не робити, відпочивати, відсипатись і відновлювати сили, і з кимось з друзів і знайомих соціалізуватись, і бути на природі та займатись там якоюсь фізичною активністю. Все це якось допомагає. Вчора, наприклад, і вдома час проводив, і бігав по берегу Горбачихи, через Труханів на Поділ. Було дуже дивно і трохи психоделічно - Дніпро по-весняному розлився, як дуже давно уже в Києві не відбувалось; Горбачиху і звичну стежку вздовж берега повністю затопило, пробирався кудись через повалені і трохи засніжені дерева, в хаотичному напрямку.
Ще я зараз прибираю в квартирі, намагатимусь вирішити побутові справи й проблеми, облаштовуватиму власне життя. Тепер я за все відповідальний, що зі мною відбувається, дитинство остаточно закінчилось, мої батьки більше не зі мною. Уже ніхто ніколи не скаже "моє дитятко", як мама за день до смерті, несподівано обійнявши мене (хоч їй уже важко було навіть поворухнутись).
У спадок мені залишилась друга половина квартири, в якій живу, багато світлих спогадів і досить хороше (завдяки здоровій їжі, яку вона привчила мене їсти) здоров'я.
Мама хотіла, щоб я був щасливий і не просрав своє життя на дурниці і шкідливі звички, щоб знайшов своє призначення і максимально реалізувався за цю коротку мить, яка відведена людині на нашій планеті. Що ж, цим і спробую в найближчий час зайнятись. Пишіть, телефонуйте, я намагатимусь не губитись і не замикатись в собі.
