Ну що ж. Прийшла пора дати відповідь на питання: "Що мав на увазі режисер?".
Незнаю чому, але сьогодні увійшло в моду вимагати трактування бачення режисера. Знаєте серед творчих людей не прийнято давати пояснення своєї концепції. Це якось не правильно і по відношенню до глядача. Жоден поважаючий себе режисер не розжовує глядачу і навіть акторам свій задум. Так, перед постановкою конкретної вистави, акторам даються певні задачі, але повірте, навіть актори не до кінця знають про що ця історія. Кожен із нас показує частину своєї історії, не зрозумілої іншим.
А що стосується абсурду, то про цей напрям можна почитати багато критики, і вона буде дуже різноманітною, і ні одна з них не є достовірно правдивою, і не може на всі 100% говорити про бачення конкретного письменника чи режисера. Даниїл Хармс - один із найвідоміших представників абсурдистського напряму, і навіть у його щоденниках, ви не знайдете толкування його нарисів. Тому, що навіть щоденник такі особистості ведуть по своїй системі. І те, що вони діляться із нами своєю історією у такий спосіб без розжовування, особисто у мене викликає захоплення.
Мені хочеться, щоб ми думали своєю головою, переживали власні емоції, знаходили свою істину. І якщо ви у нашій виставі побачили саме таку історію, то це класно. Бо це ваша історія і ваше бачення, яке має право і шанс жити!)
Не шукайте пояснень зовні, шукайте їх всередині себе. Це буде єдина правильна відповідь.
Не знаю звідки пішла мода чекати пояснення. Можливо від сучасних виставок? Я часто спостерігаю, як молоді автори описують концепцію всєї виставки і кожної картини окремо. Чесно, ніколи їх не читаю, як і критичні статті чи рецензії на виставу. Бо через своє мистецтво, мені здається автор і так багато нам сказав, а те, що ми розівчилися прислухатися до своїх відчуттів, не його проблема. Ви коли небудь бачили щоб музикант стояв перед публікою і пояснював, які саме почуття чи посили він вклав у кожну ноту?
Тому дорогі глядачі, якщо у вас є питання це чудово? Але, будь ласка не підходьте з ними до творців, бо вони і так віддали вам усе, що могли! І їм потрібна від вас лише подяка і розуміння що усі ми люди, і маємо право на особистий простір. Люблю вас)
