За вісім класів навчання я поміняла багато шкіл. Так вже сталося. Кожна нова школа, це нові друзі та нові вчителі. Вже і не всіх згадаю, нажаль. Але я завжди пам'ятатиму одну вчительку, Лідію Федорівну.
Вчительку української мови та літератури в п'ятому класі. Вона не була нам класним керівником, але зустрічались ми з нею доволі часто. Лідія Федорівна не тільки давала нам знання зі своїх предметів, вона вчила нас бути хорошими людьми.
Саме вона вкладала в наші серця любов до книжок та бібліотек. Дуже часто ми з нею зустрічалися після уроків. Гуляли шкільним садом чи парком біля школи. Ми її уважно слухали, а вона нам розповідала цікаві історії з життя.
Лідія Федорівна навчила нас бути добрими, справедливими, щирими, відповідальними та завжди помагати один одному. Жодне шкільне свято не проходило без Лідії Федорівни. Вона своїм світлим обличчям та доброю душею завжди була яскравою зірочкою.
Коли наша вчителька не приходила до школи, ми завжди хвилювались. Після уроків збиралися всім класом та йшли до неї в гості. В основному Лідія Федорівна не приходила на уроки тому що хворіла. Вона була завжди щаслива, коли бачила нас.
Мені шкода, що я перейшла в іншу школу. Хотілося б більше часу проводити з улюбленою вчителькою. Добре, що є мобільні телефони. Є можливість розмовляти з нею доволі часто. Низький уклін тобі, моя найкраща вчителько!
