Особисто в мене. є приємні, й не приємні спогади мого дитинства.
Так ось, коли я був малим, та не завжди розумником.
Одного разу в дитячому садку, ми грались в схованки, і як водиться всі ховались десь поруч, і я сховався в коридорі, між шафами, й там місця було так мало, що не було чим дихати.
А я був маленьким, тому й поліз між шафами, й застряв. Там лежачи між шафами, я ворочався між ними, та не зміг вибратись на ружу, та там й заснув, не пам'ятаю скільки я там проспав, а прокинувся від того що відчинились двері в дитячому садку, у дверях появилась тітка Шура, наша кухарка.
Вона швидко пройшла до групи, щоб розставити по місцях стільці, й протерти столи до обіду. Й тут почулося слабе скиглення, нібито в групу пробралось якесь кошенятко. Та тітка Шура заглянула за шафу, й викрикнула від подиву, що ти тут робиш, дитино моя?
Граємось розгублено сказав я. Й тут вибігли діти з групи, почали допомагати їй мене витягувати з полону.
А ось і другий спогад із мого дитинства.
Був зимовий, морозний, сонячний ранок. Ми залишились гратись в дома, й по обіду випустили нас на подвір'я, покататись на санчатах.
Та яке там подвір'я? Нас потягло до білої гори, так називали місце на краю села, де природа розсипала білу глину, так й називали білою горою це місце.
Так ось, я прийшов с братами на білу гору, щоб покататись, та там вже були місцеві хлоп'ята, й катались хто на чому. Та ось побачивши наші санки, зварені із труб, і всі хто осторонь стояв й поглядаючи на те що відбувається на горі.
Ми з молодшим братом, ще з дороги сіли на санки, й почали спускатись з гори, та трохи не в'їхали в акацію, що зростала на схилі. Та вправність мого старшого брата, врятувало нас, й ми виїхали до середини річки.
Так ось й катались, в гору поки вийдеш, за двадцять хвилин, а до річки за десять секунд, й знову, й знову. Та так й вечір заставав нас на гірці.
А в вечері йшли до будинків, веселими, бадьорими, й та повними надхнення.
Та в дома нас ждали батьки с пасками. Так й проходили веселі дні мого дитинства...