Важко повірити, що стільки часу ми зі Славчиком живемо у зовсім іншому середовищі, та ще й за межами своєї країни.
Пригадую, як ми приїхали, то пережили чимало труднощів з житлом. Пригоди тоді були ще ті. Якраз перед тим, як ми приїхали, наше житло затопило, ліфт у будинку обірвався і тому довелося Славікові посеред ночі нести мене на руках на третій поверх аби заночувати в хостелі 🙄
Згодом Славчик поїхав і я кілька місяців була сама. Школу виживання точно тоді пройшла, ще й зазнала цькування від сусідів 🤷 Попри те, у квартирі давала раду сама, а от з поїздками надвір не все було так райдужно. Добре, що друзі допомогли і я не сиділа в заперті ☺️
Коли почалося лікування, то я з великою впевненістю думала, що з легкістю пройду терапії, бо ж до того так і було. Та вже після першого етапу почала здуватися. Стан кульки буде ще не раз, але й з цим Бог допоміг, бо приїхав Славчик і почав мене повертати у світ життя.
Ще був стрес, коли дізналася, що носій туберкульозної палички. Потім у розпач привела ранка, яка під дією терапії та інших факторів почала розвиватися у пролежень.
Було чимало моментів, коли думала чи все це пройду і чи вистачить сил, але вони минали, та світле сонце пробивалося крізь хмари. Бог завжди виводив із сутінків, які хотіли затягнути у свої тенета.
Не такий і поганий цей рік, бо в ньому було багато приємних подій. Ми познайомилися з гарними людьми, подорожували по Барселоні і за її межами, часто насолоджувалися красою моря та пальм, вивчали іспанську культуру. А чого варте те, коли лікар співпереживає твій етап лікування, відповідає на листи, дослухається до прохань, вірить 🙂
Список плюсів можна ще довго розписувати. Шукаємо позитив, попри всі але 😌 Йдемо далі до перемоги!
Ваша Ю.