Мене, мабуть, можна назвати співцем пагорбів Розточчя. Ну вже стільки я постів написав про ці невисокі горби, вкриті лісом. Я ж там живу і не втомлююся писати про красу рідної природи. То ж мабуть я не співець, а писець 😆.
То що таке це Розточчя? Займуся самоцитуванням:
... геологічна формація Розточчя - порівняно вузька горбиста смуга, що починається у Львові, тягнеться через Брюховичі, Волю Гамулецьку, Гряду, Бірки, Рокитне і т. д., в напрямку до Рави-Руської і українсько-польського кордону. Ця гряда продовжується в Польщі і тягнеться там до Томашова, Щебрешина і Красника. ... Чому така назва - Розточчя? Все дуже просто - вода, яка стікає з протилежних схилів цього горбистого пасма, потрапляє у водні системи двох різних морів - Чорного та Балтійського.
То ж я часто фотографую ці пагорби з різних ракурсів у різні пори року. Зараз осінь - мабуть найкрасивіша пора року у місцях, де ростуть ліси. То ж гріх не піти на прогулянку у такий час і не зробити декілька фото.
От ідеш собі (можна ще покататися на велосипеді (сучасніший варіант - електросамокаті чи гіроборді), але не на чомусь більш швидкому, ви просто не встигнете зловити кайф) по сільській дорозі, неподалік ліс на пагорбах, крони дерев вже почали забарвлюватися у теплі кольори (під час прогулянки ще не повністю, зараз жовтих та золотих кольорів значно більше), але зеленого ще багато. Але це навіть краще, бо в такому контрасті ще красивіше, на мою думку.
Але що гуляти. От жити під лісом - оце справжній кайф. Є можливість щодня милуватися красивезною природою, прокидатися у повній гармонії з навколишнім світом. Здається, що в таких красивих місцях живуть лише щасливі люди. Але ні, як всюди, різні. Люди вміють робити себе нещасними будь-де.
Золотисте із зеленим створює надзвичайно красивий контраст, особливо у яскравий сонячний день, чи не так?
Сподіваюся, що вам до вподоби була ця віртуальна прогулянка разом зі мною, друзі?