Час від часу я роблю фотографії цього простору полів та колишніх городів, розташованих за моєю автобусною зупинкою. Це залежить від настрою. Бо буває стоїш такий собі заклопотаний, чекаєш маршрутку, не звертаєш ні на що уваги, поринувши у свої думки або кудись поспішаєш, то й не дивишся по сторонах. А буває, що навпаки розслаблений, нікуди спішиш, час є, то ж треба якогось його "вбити" (ненавиджу цей вислів, але не знаю як його замінити, та й по суті в ньому є частина правди, хоча марнувати свій час - то злочин), дивишся на краєвиди і рука тягнеться в кишеню, щоб витягти телефон та його сфотографувати, а потім думаєш: "Тю, та це вже ж було - саме цей краєвид в цю пору року, скільки можна одне й те саме фотографувати".
Проте іноді є такі миті унікальні, які хочеться передати і ти фотографуєш, не думаючи ні про що. Начебто ти це фотографував, але ж це точно інша мить - там промінчик світла не той, там хмаринки по іншому по небу пливуть, зрештою дерева підросли і це суттєво змінює всю картину. А головне, хочеться передати настрій, який відчуваєш, дивлячись на цей відкритий простір - якусь умиротвореність, спокій, коли на хвильку забуваєш про всі свої насущні проблеми. Ось це хочеться передати на фото. Це не завжди виходить, точніше переважно не виходить, але я все намагаюся час від часу. Може вийде.
