Недільний день був до самого верху заповнений клопотами. Заплановане з вечора вишневе варення готувалося у два підходи, як я завжди і робила. Спочатку вариться годинку на слабкому вогні, потім вимикається і дається час на охолодження. І знову вмикаємо вогонь, доводимо до кипіння та розливаємо у стерильні банки. Воно ніби й не так важко, але забирає багато часу. А в паузі на охолодження варення ще й вареничків з вишнями накрутила. Краса!
І ось вже все зроблено, хочеться відпочити. А тут лунає телефонний дзвінок:'Приходьте скуштувати свіжого сиру'!
Це моя Катя, що тримає кіз, запросила нас на дегустацію. Як вона сказала, це "адигейський сир. Звісно, він - Богданівський. Але рецепт адигейського було використано.'
Неймовірно смачний продукт. Не думаю, що десь у супермаркеті можна знайти щось схоже. М'який, ароматний, просто тане в роті! Особливо смакує з гарячим чаєм. Звісно, коли такий сир тільки-тільки, як то кажуть, 'з печі', то його цінність на найвищому рівні. Саме тому я і намагаюсь використати всі переваги життя у селі. Тут навіть якщо сам не в змозі утримувати якусь живність, то хазяйновиті люди запропонують саме найсвіжішу продукцію власного вирощування чи приготування.
Дуже велика печаль, що під час окупації у нас рашисти зруйнували вщент багато будинків. Пам'ятаю, як після деокупації людина не могла знайти своїх чотирьох корів. А коли їх побачили в сусідньому селі, то білні корівки вже були всі хворі маститом, бо їх з місяць ніхто не доїв. Але радість господарки була безмежною: її рідні корівки таки повернулися в напівзруйнований дім!
А кляті орки зараз он спалюють наші пшеничні поля... Їм не властиво поняття 'господар'. 'Злодій і розбійник' - ось це їх життя. Саме тому нам з ними не по дорозі.
Дякую Богу, що я - з України!
