Вже четвертий рік батьківська хата стоїть і чекає свого нового життя. Бо старе закінчилося із смертю батька. Після цього залишати тут маму ми з братом ніяк не могли. Та й переїхати туди жити - також. Адже у кожного вже давно свій дім і своє роками налагоджене життя. Тому зараз мама живе з нами, а дім доглядають добрі сусіди.
Звісно, без жителів хата довго вистояти не може. Так і у нас сталося: потріскалась штукатурка, відсиріли стіни... Треба доглянути.
Часу обмаль, але приїзд до батьківської хати доньки наштовхнув на думку скористатися нагодою попрацювати там разом. Але поїхати міг тільки хтось один, бо для мами ця дорога у 400+ кілометрів неприйнятна. От і відправили ми із мамою нашого єдиного в сім'ї мужчину ремонтувати стару хату.
Але не тільки ремонтом відзначилась ця поїздка. Бо коли поруч живуть щирі та щедрі люди, то без спілкування та підтримки не залишишся ніколи. І приїхав до мене один цікавий гостинець від сусідів, що доглядають нашу хатину. Не просто так, а із проханням надіслати зустрічну світлину. Аналогічну тій, яку мені прислала із батьківського міста донька. Тобто: віночок цибулі прикрашав спочатку голову нашої сусідки. А по приїзді до нас він прикрасив і мою.
Ось такі ми, УКРАЇНЦІ! Любимо свою землю, свій труд і своїх людей. Щедрі і на матеріальне, і на духовне. А для ворогів я ношу одяг із вказаним їм напрямком. 😁
