Неймовірну мистецьку акцію провели фольклористи-музейники з Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара".
Спільно з волонтерами та небайдужими громадянами вони поїхали відвезти допомогу та морально підтримати жителів сіл на київщині, які найбільше постраждали від російських бомбардувань та обстрілів.
An incredible artistic action was held by folklorists-museum workers from the National Center of Folk Culture "Ivan Honchar Museum".
Together with volunteers and concerned citizens, they went to deliver aid and moral support to villagers in Kyiv region who have suffered the most from Russian bombing and shelling.
В серії дописів про обряд колядування, про які ми писали на Різдвяні свята - ми описували звичай, коли гурт колядників, обходячи усі хати в селі, не оминали навіть спустошені хати, заходили в них і колядували як і в звичайній хаті. Це робилося для того, аби "вселити" та повернути нове життя в будинок, щоб до нього повернулися люди. Це магія і сила пісні.
In Ukraine, on Christmas holidays, when a group of carolers sang carols in all houses in the village, they also went to abandoned empty houses and caroled in them as in an ordinary house. This was done in order to "inhabit" and return new life to the house, so that people could return to it. This is the magic and power of the song.
Після страшних руйнівних наслідків військового нападу росії - Україна отримала тисячі зруйнованих та спустошених домівок. Сім'ї які молодші, в основному виїхали, можливо, назавжди. А старенькі люди залишились як вони кажуть: - "До кінця, я тут народився і тут хочу померти".
After the terrible devastating consequences of Russia's military attack, Ukraine received thousands of destroyed and devastated homes. Younger families were evacuated, possibly forever. And the old people stayed as they say: - "Until the end, I was born here and I want to die here."
– Як же ж гарно співають, – хитав головою дідусь, – аж забуваю, яка біда. Так би все життя і слухав.
– Ніби в юність попала, – витирала сльози господиня зруйнованої хати. – У нас же тут на вулиці дівчат колись було багато, і всі співали.
"How well they sing," said Grandfather, shaking his head, "I forget what trouble." That's how I would have listened all my life.
"It's as if I've been in my youth," the hostess of the ruined house wiped away her tears. - We used to have a lot of girls here on the street, and everyone sang.
А тим часом дідусь провів екскурсію зруйнованим селом з розповідями, як ще донедавна в ньому вирувало життя. Але він впевнений, що люди обов'язково повернуться та все відбудують. Головне - вигнати ворога з нашої святої землі!
Meanwhile, my grandfather took a tour of the ruined village with stories about how life was raging in it until recently. But he is confident that people will definitely come back and rebuild everything. The main thing is to expel the enemy from our holy land!
