Лиса співачка

Твір який зробив Іонеско популярним стала п’єса «Лиса Співачка». Сама назва досить провокативна бо в цьому творі нема такого персонажа. Сюжетну канву п’єси складають діалоги двох англійських сімей Смітов і Мартенов котрі приходять один до одного у гості та спілкуються. Головними діючими персонажами є не люди, люди омальовуються як манекени, вони абсолютно автоматизовані, людина втрачає свою індивідуальність. З розвитком сюжету, якщо в першій частині персонажі обмінюються більш-меньш зв’язними репліками то в другій частині вони повністю на чують один одного, кожен говорить про щось своє, кожен говорить про свій біль, про своє переживання та кожна наступна репліка не прослідовує зв’язок розмови. Іонеско показує абсолютну безпритульність та самотність людини, людина не може зрозуміти та пізнати глибину страждань іншої людини, люди приречені на екзистенціальну самотність. Мова не являє собою здатність розуміння та осягнення світу-в-собі іншого.

Вся абсурдність та безглуздість подальших сцен може бути зрозуміла зі слів котрими починається п’єса – «Містер Сміт, англієць, в футуристичному англійському кріслі і футуристичних англійських туфлях, курить футуристичну англійську трубку і читає футуристичну англійську газету у футуристичного англійського каміна. На ньому футуристичні англійські окуляри, у нього сиві англійські вусики. Поруч в футуристичному англійському ж кріслі місіс Сміт, англійка, штопає футуристичні англійські шкарпетки. Довга англійська пауза. Футуристичний англійський годинник на стіні відбиває сімнадцять футуристичних англійських ударів.» Всі діалоги насичені розмовами про щось своє та викликають ілюзію та не розуміння дійсності, кожен сидить у своєму кріслі, кожен читає свою газету та кожен озвучує дуже не своєчасні думки, вражаючим своєю безглуздістю та безглуздістю. Кожна наступна фраза або репліка викликає в читача або глядача все більший подив. Цей відомий прийом котрий використовував Іонеско критики називають терористом мови. Він це робить навмисно для того щоб показати роз’єднаність, самотність людей в сім’ї, в державі, в суспільстві, в світі. На чолі кута, абсурдистами взята ідея донесення ідеї розуміння беззмістовності та абсурдності буття. На мою суб’єктивну думку не достатньо лише драматургічного мистецтва щоби дати абсурдиським творам життя. Можливо виходячи зі специфіки природи цього тексту необхідно використовувати можливості кінематографу, мультиплікації для того щоб намалювати ці нематеріальні тіла людей котрі входять до кімнати, котрі стають учасниками цього неіснуючого діалогу, цієї спроби зробити легітимним процес життя.

Все це апелює не тільки до геніальної гри акторів, режисера, сценариста та для цього має з’явитися не менш геніальний глядач котрий зможе в цих беззмістовних сценах та діалогах побачити себе, побачити людину ХХІ ст. котра намагається знайти відповіді на свої глибинні, онтологічні питання – для чого ми сюди прийшли, для чого нам ці страждання, для чого нам ці випробування.

image.png

H2
H3
H4
3 columns
2 columns
1 column
1 Comment
Ecency