Нове бачення "Шинелі" Гоголя

( постер до вистави)
«Шинель» - одна із петербурзьких повістей М.В. Гоголя, яка вийшла друком у 1842 році. Вона зазнала багатьох постановок, у тому числі й на українській сцені, та 2021 року «Театр 360о» надав нового дихання даному витвору.
«Театр 3600»- молодий проєкт , який співпрацює з театром на Подолі, створений за ініціативи двох продюсерок Н. Чижової та Д. Малахової. Візитівкою театру є поєднання класичного формату із кінозйомкою, використання сучасного музичного супроводу, а також мультикамерна зйомка вистав.
Історія розповідає нам про безталанного Акакія Акакійовича, якому не щастило з самого народження. Та не дивлячись на дріб’язкову, погано оплачувану посаду, герой дуже любить свою роботу. Всю ідилію монотонного життя головного героя порушує покупка шинелі…
Ідейність твору полягає у показі ставлення суспільства до так званої «маленької людини». Акакій відстоює своє право на щастя (нехай і відмінне від інших) як може, навіть якщо воно лише в одній шинелі. «Театр 3600» зробили на ній акцент, виокремивши її як самостійного персонажа. У виставі дуже детально показуються моменти «олюдненого» ставлення головного героя до своєї речі. Така собі заміна духовної близькості людини на неодухотворений предмет. Таким способом нам представляється глибока самотність Акакія Акакійовича. Щоб людям було зрозуміліше та цікавіше спостерігати за дійством на сцені, використовувався сучасний підхід до показу історії. Перше, що кидається в очі - це кросівки. Так, із костюмами 19 століття поєднують сучасне взуття. Це вже дає якусь деконструкцію образів героїв як якихось далеких, несхожих на нас людей. Музика також впливала на загальну атмосферу. Замість високої духовності епохи звучало сучасне оформлення. Персонажі наспівують «Du Hast», а на площі із сценою «Значної особи» грає німецька мелодія, чимось віддалено нагадуючи ідеологічні марші нацистської Німеччини. Слід відзначити, що ракурс камер полегшує відслідковування сюжетної лінії та дає змогу краще зрозуміти поведінку героїв вистави. Зазвичай, глядачі спостерігають віддалену картинку всього, що відбувається на сцені, тут же ніби зйомка кінофільму. Приближення, віддалення, різні кути зору: від одного персонажа у напрямку іншого та навпаки. Це ніби ілюзія причетності глядача до дійства, що, в свою чергу, не може не підкупляти.
Варто, також, згадати декорації. Їх було мало, майже взагалі не було. Драбина, яка слугувала як і предметом меблів, так і каретою; розмальовані стіни (зображали вікна з вулиці та приміщення) та листки паперу, розкидані по підлозі - ось і вся декорація. Та не дивлячись на це, не виникало питання «Що це зараз відбувається?». Все подано органічно та максимально зрозуміло.Та жодна декорація чи музичне оформлення не дало б такого ефекту від перегляду, якби не гра акторів. Мені здається, що обрати всього 4 актори для виконання усіх ролей ( у тому числі і побічних) було оригінальною та вдалою задумкою.
На мою думку, такі проєкти як «Театр 3600» повинні існувати в сучасному мистецькому просторі та стрімко розвивати свою діяльність. Адже це дасть можливість розкрити свій потенціал молодим акторам та відродити багато чудових класичних українських творів.