Мій ритм чи то стиль життя рутинно-нудний, але не пасивний. Що я маю на увазі? Це означає, що дитина трішки підросла і може вже обходитись без мами, але не хоче цього роботи, а мама має і хотіла б багато чого зробити, але не може, бо дитина не хоче)))) Щось типу такого.
Цього тижня наша сім'я живе окремо - Тарас з Дариною в селі, а я з Маркіяном в домі батьків. Живу з мамою і бабусею, останній виповнилось 80. Хоча буквально 2 дні тому, вона мене спитала скільки їй років виповнилось у вересні. Я сказала що 80 і вона недовірливо перепитала з прихованою посмішкою. Виявилась, вона подумала, що 50. Прийшлось її розчарувати. Ось така вона старість. Є багато різних висловів та афоризмів, які намагалися дати визначення, що ж таке старість. Але з одним я точно погоджуюсь, старість - не радість, а молодість - не вічність ( чи неспокій).
Мама цього тижня поїде на роботу на 2 місяці. Вона працює в Польщі, доглядає за хворою жінкою, а я буду доглядати (якщо так можна сказати) за бабусею. Ось і знов мені звикати до нового ритму, бо дивитись за 1 дитиною це одне, а за двома це інше.
Перший тиждень буде морально важким, бо баба завжди злиться, що мама їде і всіляко це демонструє. А мене дратує така поведінка, і я не розумію чому баба так хоче прив'язати маму вдома.
Чому мій ритм рутинно-нудний? Бо я якось засиділась в хаті. Прокинувся, зробив сніданок собі і всім, помив посуд, погрався з дитиною, зробив обід, приспав дитину, написав пост, пішов до магазину, пообідав, помив посуд, час на дитину, приготував вечерю, поговорив з рідними, друзями, і спати. Десь приблизно так. )))
Останнім часом постійно думаю, що час розпочинати якусь власну справу, бо на попередню роботу виходити не дуже хочу. Ось якось в думках життя вирує, а сама поки рухаюсь лише в межах мого подвір'я. )))
Чи це час такий чи це вік такий. Але якесь відчуття, що якщо зараз не рухатись, то поїзд поїде без мене.
Ей, однолітки, у вас теж так?
