Привіт друзі.
Небо у вересні дощить. Дощі раптові і рясні. Дощ вночі барабанить по даху, люблю цей звук, люблю під нього засинати. Без куртки на двір не вийдеш, діти носять лиш гумові чоботи, бо якщо й не падає, то все мокре. Мокра трава, мокрі стежки, мокрі квіти.
Ось я знайшла час вибігти з теплої хати і під час дощу зробити кілька фотографій соняшникові, який схилився під вагою краплин, які безупинну по ньому стікали.
Сонце під дощем.
Хвилин 5 під парасолькою з фотоапаратом і вся спина була мокра. Але фотографії вийшли гарні, як на мене.
Впевнена, якби Тарас був вдома, то цю фотосесію робив би він. Він любить в дощ фотографувати.
От вибіжиш на кілька хвилин, змокнеш, змерзнеш і одразу думаєш. Як там там хлопці під тим дощем, в окопах, промоклі, брудні, втомлені. Спраглі того домашнього затишку, сімейної теплоти. Стоять на варті у будь-яку погоду, в будь-яку пору. Як той соняшник, стоять під дощем наші сонечка.
Кажуть хлопці ночі зараз дуже холодні.
