Привіт, друзі !
Я живу то в одній країні то в іншій. Цього вимагає теперішнє життя. Адже фах інженера я втратила в важкі 90 - ті. Через розруху в економіці змушена покинути працювати в улюбленому Науково дослідному радіотехнічному інституті що знаходиться на вулиці Науковій у Львові. І пішло і поїхало. Працювала де тільки можна було і де платили реальні гроші. Це були і кіоски, і бари, і магазини, і фірма ,,Провесень", і завод ,,Кабельверк". Я бавила дітей, доглядала хворих старих людей. Спочатку трималася Львова, свого дому. Я навіть не уявляла як то можна покинути рідну домівку, свою родину і їхати в чужу, невідому країну. Але життя вносить свої корективи. І я їхала в Росію. Потім була Польща. Тепер я в Італії.
Про свою родину не забуваю ні на день! Найбільше сумую за моїм улюбленим внуком Максимком.
Йому вже минуло 6 років і він пішов у перший клас. Дуже йому подобається ходити в школу і носити на плечах свій гарний новий ранець. Хоч жаліється, що він доволі важкий.
Коли я була дома то старалася весь час бути разом з Максимом. Навіть перший похід до стоматолога ми здійснили разом. Це ми поїхали в Броди в R-clinic. Макс зовсім не боявся лягати в стоматологічне крісло. Адже цілий місяць їздив в стоматологічну клініку зі мною, де мені лікували і потім протезували зуби.
Згодом ми регулярно відвідували стоматолргічну клініку R-clinic, де Максу лікували його молочні зуби. Кожного разу йому лікарка ставила пломбу іншого кольору.
За чудову поведінку Макс завжди отримував від лікарки надувну кульку з логотипом клініки і солодкого льодяника.
Були часи коли ми по пару тижнів жили в селі Пониква Бродівського району. Ми маємо там хату, сад, город. Хоч Максимчик був ще зовсім маленький але завжди допомагав мені. Своїми маленькими пальчиками він обривав квіти липи з гілочок. Або обривав стручки гороху. Це було одночасно і роботою і забавою. І корисно доя розвитку дрібної моторики.
Одного року в нашому саду так зародили вишні, що гілля в прямому розумінні гнулися до землі. Ми з Максом приїхали до Поникви і пішли в сад зривати вишні. Максимчик радо допомагав.
Коли наша черешня рясно вродила ми пішли їсти черешні. Вони були великі і солодкі. Темно червоного кольору і дуже хрусткі. Через цю якість їз називають хруставками.
І думаєте Максимко їв черешні? Ні, він грався ними!
Огірочки ми збирали разом з Максом. А потім перебирали, мили, сортували. Добре мати такого веселого помічника як мій внук!
Моя дочка Надя кожного року робить варення з рожі. Ми з Максимком допомагаємо збирати квітки з кущів рожі. Під берегом колись жила моя тітка Віра. Нема там ні хати ні подвір'я. Тільки залишилася стара керниця без води і коло неї розкішний кущ рожі. От саме туди ми періодично ходили з моїм внуком.
Ходила я , мій Максимчик їхав на своєму мотоцику.
Мій Максимчик великий любитель їсти піцу. Ми з ним часто у Львові ходили в піцерію. Особливо йому подобається додавати спеції і випробовувати смак. Нам весело разом.
Коли я задумала поїхати в турне по Європі то звісно, що Макс з нами. Чотирирічний хлопчик, найменший в групі витримав поїздку автобусом через пів Європи. Ми були в Угорщині, Австрії, Німеччині, Франції, Польщі. До сьогодні він пам'ятає як ми подорожували.
Ми з Максом біля Тріумфальної арки в Парижі.
Хоч було холодно і дощило, це не завадило нам прогулятися на площі біля величного Лувру.
А на морі були справжні, як каже мій внук ,,цьомки бомки".
Чого варта наша подорож до Тернополя. Мені потрібно було поїхати у візовий центр щоб забрати готові документи. І мій внук завжди зі мною. Ми їхали з Поникви в Броди. Потім автобусом з Бродів до Тернополя. Коли владнали все за чим приїхали, ми електричкою вернулися до Львова. Це була для малого хлопчика справжня кругосвітня подорож.
Минулої зими я була дома. Коли випав сніг і вдарили морози ми кожного дня ходили на гірку біля цирку кататися на санках. Це було завжди весело. Разом з внуком ми ліпили снігову бабу.
Ми приходили додому щоб відпочити і зігрітися. По дорозі заходили в супермаркет щоб купити щось смачненького до чаю. Часто я готувала ублені страви мого внука. Він дуже бить деоуни, оладді, всілякі млинці, пельмені, вареники.
Дуже мені бракує зараз всього цього. Тут в Італії я щоразу шукаю щоб таке купити щоб порадувати мого Макса. Купую солодощі, сир Горгонзолу, одяг та взуття. А ще Максимко дуже любить пити какао. Я знов купила йому.
Мрію про те як виросте мій внук. Стане споавжнім мужнім чоловіком. Сильним, добрим, щирим, відповідальним. А покищо, хай росте здоровим і набирається знань в школі.
Дякую за прочитання.