До смерті і трагедій звикнути неможливо. Це завжди пекучий біль. Через війну щодня гинуть мирні люди...
Але бувають особливо масштабні і цинічні атаки ворога, від яких кров стигне в жилах.
Кінець серпня і початок осені. Кляті орки вкотре обстрілюють Україну з усієї можливої зброї...
Харків, 30 серпня - удари бомбами по житлових будинках, 6 загиблих і біля 100 поранених.
Source
Полтава, 3 вересня, обстріл ракетами лікарні та навчального закладу. Загинуло 52 людини і поранено понад 200.
Source
Львів, 4 вересня.
Source
І сьогодні вночі жах прийшов і в наш край. Обстріл Львова... Центральної, історичної, частини. Це будинки, не енергетична інфраструктура, не військові об'єкти. Звичайні старовинні будинки зі звичайними людьми...
На даний момент відомо про 7 загиблих і біля 60 поранених, а серед них і у важкому стані.
Знищено біля 70 будинків, чимало з яких входять до спадщини ЮНЕСКО. Та хіба це когось цікавить? Війна не жаліє ні людину, ні звіра, ні творіння рук людських. Все враз перетворюється на вогонь і попіл.
І одне єдине питання: доки?
Наслідки обстрілів у Львові, 4.09.2024.
Source
Дитинство, вкрадене війною.
Source
Мурашки по шкірі, бо ж наступного разу жертвою можу стати я чи ти. Чи хтось із сусідів. Це як гра в морський бій в дитинстві... Вони просто стріляють.
Так, у них є якась мета знищити інфраструктуру. Але попри те їхня мета — знищити нас усіх, не обов'язково фізично, можна і духовно, змістивши нас забути хто ми.
Читаю сьогодні у фейсбуці знов дивні коментарі про "переговори". Люди подуріли. Які можуть бути переговори з безглуздим злом?
Знищити наш народ під корінь і лишити випалену землю — це єдина мета рашистів.
Сонце сходить над руїнами...
Source
