І от він говорить до мене. Зовсім не віршем, але чомусь уривчасто і деякі слова римуються.
«Боже, як рано мене убили.
І я зараз про час доби. Не про вік.
І в такому красивому місці.
Де у море блискуче, барвисте,
Впадає одразу декілька річок.
Гострий такий колосок
Я відчув під долонею, коли падав.
На землю.
Чому я відчув його сильніше, ніж кулю,
Що потрапила між ребер?
І другу, що летіла у голову.
Два контейнери, де я стільки всього тримав.
Просто прострелили.
І вони стали пустими.
Все вивітрилось із них.
Все стало таким легким.
Голова і серце.
Тільки той колючий колосок.
Тільки той колючий колосок впʼявся так боляче.
Чомусь вони питають заради чого це все.
Хіба недостатньо колючого колоска?
Щоб закрити його рукою під час бою?
Хіба недостатньо маків, що виростуть з моєї крові?
Хіба недостатньо місця, де у блискуче море впадають річки?»
#вонизімноюговорять #вонидоменеговорять
На дрони: https://send.monobank.ua/jar/TGjen3Dhs
