Восени парки по-особливому приваблюють своїм мажорним звучанням золотисто-барвистої гами. Тож я вирушила цієї сонячної суботи у мандрівку до дендропарку "Олександрія" у Білій Церкві, оскільки раніше ніколи там не була, бо постійно відкладала "на потім". І хоч донедавна я була в шаленому захопленні від Уманського парку "Софіївка", аура "Олександрії" для мене виявилася набагато ближчою.
Тут досі витає дух минулого. Опинившись на території парку, одразу входиш у ритм сповільненого руху та неквапливого споглядання. А блукаючи нескінченними стежками, втрачаєш відчуття часу, і поступово розчиняєшся у власних думках.
Довгі коридори дерев, каскади ставків, у яких плавають лебеді й зграйки диких качок, великі галявини, паркові скульптури, штучний водоспад біля Руїн, а також містки, альтанки — усе це наче навмисне створили для усамітненого дозвілля й медитації.
Проходячи неспішним кроком повз китайський місток-альтанку з дахом, що нагадує китайські пагоди, мимоволі уявляєш, як графиня Олександра Браницька гуляла тут у погожі сонячні дні сама, тримаючи в руці парасольку. Можливо, така асоціація виникає через бронзові скульптури китайського мудреця й китаянки, розташовані біля містка. Хтозна. Бо Китайський місток — це ідеальне місце для тихих думок і споглядання мальовничих краєвидів.
Ще однією визначальною пам'яткою парку є колонада "Луна". Вона має вигляд давньогрецького амфітеатру, а її акустичні властивості просто приголомшують. Бо слово, пошепки вимовлене в одному кінці споруди, у неспотвореному звучанні відлунює в іншому кінці, попри те, що відстань колонади — 34 метри. Уявляю, як в ті часи тут звучали концерти камерної музики у форматі open air.
Не оминула я й одноповерхової архітектурної споруди Бальної зали XVIII ст., що містить лише 4 кімнати і велику площу для танців. Варто поглянути на сходи будівлі, і в уяві одразу виринає тихий шелест криноліна та шовку суконь світських пані, які кружлятимуть на балу.
Та найбільші таємниці Олександріївського парку тримають у секреті тутешні столітні дуби. Яка в них колосальна енергетика! А їхня велич... Діаметр стовбуру не обхопити й кількома руками, а висота така, що треба добряче відкинути голову назад, аби оком сягнути самого вершечка крони. Кремезні велетні, що бачили історію до нас, і бачитимуть її після...
Із настанням сутінків я полишила територію Олександріївського парку з чітким розумінням того, що є речі минущі, а є вічні. І можливо тому так довго відкладався сюди мій візит, бо саме цієї суботи я пізнала тут справжній дзен.
Дякую всім, хто мене читає. Отримайте "+" у карму.