Сьогодні міжнародний День музики.
Гортаючи за сніданком сторінки однієї книги про дизайн, зауважила світлину з фортепіано. І одразу згадала своє, таке саме, чорне... Як мені закортіло торкнутися його клавіш! Та, на жаль, нас розділяє відстань у сотні кілометрів, бо інструмент зостався в батьківському домі.
Ми 20 років були разом. Вели жваві бесіди про різні музичні стилі, жанри й епохи, годинами не втомлюючись одне від одного. А тепер моє фортепіано стоїть так далеко, мовчазне, припавши пилом. Та воно лишиться моїм другом назавжди. Бо я його нікому не віддала, не продала, і, певно, з часом заберу до свого помешкання й подбаю про нього, зважаючи на його "пенсійний вік".
Тож перебуваючи сьогодні в полоні ранкової ностальгії за музикою, у моїй голові беззупинно звучить сі-мінорний "Гавот" із фортепіанного циклу "11 етюдів у формі старовинних танців" українського композитора Віктора Косенка. Колись я грала цей твір. Але й досі пам'ятаю кожну його ноту.
Приділіть 3,5 хв свого часу цій прекрасній музиці.
