Уже минуло більше доби, а я ніяк не можу заспокоїтися від блискавичних новин на культурному фронті, і вийти зі стану емоційної ейфорії. Хто читав мої довоєнні дописи, той знає, що я багато писала тут про кіно, зокрема й про арт-хауз.
Так от, приголомшливо засяяла нова зірка українського кінематографа. Знайомтесь, Дмитро Сухолиткий-Собчук.
Його фільм "Памфір" (2022, копродукція Україна, Польща, Франція, Чілі) у неділю, одразу після прем'єри на Каннському кінофестивалі, зірвав рекордні овації, які тривали понад 6 хвилин. Гордість і захват від події просто "розривають" зсередини! Фільм претендує на нагороду "Золота камера" як режисерський дебют. Тож, дорогі українці, тримаємо кулачки. Бо "Памфір" — це вибухова суміш нідерландського Босха та голлівудського вестерна.
Повнометражний фільм "Памфір" — це крутий західноукраїнський вестерн на традиційному святі Меланки з усіма її атрибутами та містичними персонажами. За стилістикою схожий на "Тіні забутих предків" Параджанова та "Білий птах з чорною відзнакою" Іллєнка. Це якщо проводити паралелі з фільмами культового кінематографа. Не зважаючи на те, що "Памфір" — це високохудожній арт-хауз, він зрозумілий для сприйняття не лише рафінованих кіногурманів. Я не вдаватимуся до сюжетних подробиць, щоб не спойлерити. Позаяк цей фільм просто треба дивитися.
Назва фільму особисто для мене співзвучна до слова "сапфір", і в цьому є певна символічність. Адже фільм виблискує коштовним сяйвом нашої креативності, чудової режисури і операторської роботи, акторської гри, а ще нашої ментальністі, яку НІКОЛИ не збагне наш ворог, і тому ми такі непереможні.
Друзі, це ще одна наша блискуча перемога в умовах війни після Євробачення 2022. Ми не повинні збавляти темп і продовжувати в тому ж дусі. Бо саме цим ми показуємо світу, що не лише вміємо мужньо воювати на полі бою, але й є достойними бійцями на мистецько-культурному фронті.
Наш сучасний культурний продукт є продуктом високого ґатунку, який може сміливо конкурувати на різних світових майданчиках. І ми це доводимо, зокрема, уже такими визнаними у світі повнометражками українського кінематографа, як "Вулкан", "Додому", "Атлантида", "Земля блакитна, ніби апельсин" та "Плем'я". Тепер до них приєднається "Памфір", і це не може не тішити.
Маю надію, що невдовзі фільм ітиме в українських кінотеатрах. А ті, хто перебувають у Франції, бронюйте квітки, бо фільм наразі в прокаті, і має шалений успіх.