[EN/UA] Паралізуючий страх. Сьогодні були обстріли / Paralyzing fear. Today there were shelling

Втрати. Війна для багатьох з нас це неминуча смерть. Смерть за вільну та незалежну Україну. Сьогодні у моєму місті траур, загибли чотири мої земляка, захисника 17 Криворізької танкової бригади. У хлопців залишилися сім'ї, відразу осиротіло чотири сім'ї, лишилися батьків, синів, братів... Почивайте з миром, наші безстрашні Герої!

Сьогоднішня ніч була гучною, я прокинувся від звуків обстрілу. На годиннику була перша година тридцять вісім хвилин. Швидко схопив документи та вибіг з хати. Куди бігти, що трапилося, де саме влучило, з чого обстрілюють? Купа думок, та моторошно аж до паралічу. Вибіг на перший поверх свого будинку, та бачу, що я не один такий. Сусіди теж вибігли зі своїх квартир та на паніці тікали всі вниз. На щастя у домі був відчинений підвал, ми ринулися туди. Сидимо тихо як миші, чуємо як лунають гучні вибухи, стіни трусяться, але де саме обстріл, не зрозуміло.

Жінка у цей час була на роботі, то ж я думав тільки одне, добре, що вона не вдома. А як їй подзвонити, коли у підвалі погано зі зв'язком? Напевно вона там теж чує обстріли, та не може додзвонитися, щоб переконатися, що тут зі мною все гаразд. Ми з сусідами сиділи у підвалі майже дві години. А потім, коли настала тиша розійшлися по домівках. Але все ще було моторошно, бо чи надовго ця тиша, ніхто не знав. Паралізуючий страх.

У телеграм чатах писали що це були касетні ракети, недалеко від мого дому, але де саме навіть ніхто не знав. Зараз ця інформація уточнюється, та згодом написали, що саме касетні і на околиці міста. Господи, хоча б не було більше жертв! Просидів всю ніч на паніці, жодного разу не зімкнув очей, а на шосту ранку на роботу.

Фото
https://t.me/tpkr1775
https://t.me/oborona_kr


Losses. War is inevitable death for many of us. Death for a free and independent Ukraine. Today there is mourning in my city, four of my compatriots, defenders of the 17th Kryvyi Rih tank brigade, were killed. The boys have families left, four families were orphaned at once, parents, sons, brothers remained... Rest in peace, our fearless Heroes!

Tonight was a loud night, I woke up to the sound of gunfire. The clock read one hour and thirty-eight minutes. He quickly grabbed the documents and ran out of the house. Where to run, what happened, where exactly it hit, what are they firing at? A bunch of thoughts, but creepy to the point of paralysis. I ran to the first floor of my house, and I see that I am not the only one like that. Neighbors also ran out of their apartments and all ran downstairs in a panic. Fortunately, the basement was open in the house, we rushed there. We sit as quietly as mice, we hear loud explosions, the walls shake, but it is not clear where exactly the shelling is.

The woman was at work at that time, so I thought only one thing, it's good that she is not at home. And how to call her when the connection is bad in the basement? She probably hears the shelling there too, but she can't call to make sure that everything is okay with me here. My neighbors and I sat in the basement for almost two hours. And then, when there was silence, they went home. But it was still scary, because no one knew how long this silence would last. Paralyzing fear.

Telegram chats said that these were cluster rockets, not far from my house, but no one even knew where exactly. Now this information is being clarified, and will be written later. Now this information is being clarified, but later they wrote that the cassettes are also on the outskirts of the city. Lord, if only there were no more victims! I stayed up all night in a panic, never closed my eyes, and at six in the morning I went to work.

H2
H3
H4
3 columns
2 columns
1 column
13 Comments